Відновлений у дусі козацької традиції дерев’яний храм Покрови Пресвятої Богородиці був освячений в річницю 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, у березні 2014 року. Він знаходиться біля підніжжя гори, на вершині якої поховано Кобзаря. Поряд з церквою стоїть пам’ятник славетному кошовому отаманові Івану Підкові.
Вид на старий Канів, вражений блискавкою, малюнок Жана-Анрі Мюнца, 19 серпня 1782 р.
Історія появи нинішньої церкви Покрови в Каневі видається доволі довгою і дещо плутаною. Гора, відома нині під назвою Тарасової, споконвік також іменувалася Чернечою. Вважається, що із другої половини XVI століття тут почали оселятися доживати віку запорожці, які не могли вже брати участь у походах і боях. На той час поряд почав діяти перенесений козаками подалі від ворожих очей із середмістя монастир Успіння Пресвятої Богородиці.
Пам’ятник Івану Підкові біля церкви Покрови. Встановлено 2010 р., скульптор Петро Кулик
Не території обителі біля Чернечої гори у 1587 році були перепоховані останки страченого майже десятиліттям раніш у Львові козацького повстанського лідера Івана Підкови. Також тут спочили такі очільники запоріжців, як Самійло Кішка і Яків Шах. А уславлений боротьбою проти поляків ватажок Северин Наливайко звів тут одну із церков.
Покровська церква на малюнку Жана-Анрі Мюнца, кінець XVIII ст.
Власне, старий Наливайківський храм, що стояв з південного боку гори, 1638 року спалили польські жовніри. Й взагалі у XVII столітті Канів опинився у самому епіцентрі українських визвольних змагань: достатнього часу, аби більш-менш поновити його забудову, все не випадало. Його одні-зі-одними брали татари, лівобережні й правобережні гетьмани, московити і турки. Наприкінці Руїни за наказом царя й Івана Самойловича більшу частину населення міста було насильно переселено на Лівобережжя.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Монастирку
Припускається, що Канівський монастир відновили 1702 року, після того, як гетьманом Іваном Мазепою було утворено Переяславсько-Бориспільську єпископію. Обителі повернули усі землі і маєтності, які належали їй раніше, й також побудували в урочищі Монастирок храм Покрови Пресвятої Богородиці. Ініціатором його появи вважається єпископ Захарій (Корнілович). Однак, незабаром поляки, скориставшись наслідками невдалого Прутського походу Петра І, відновили своє панування на Київщині. Після того православна обитель під Чернечою горою здебільш припинила своє існування, а її дерев’яну церкву унійні монахи-василіани перенесли в місто, на Замкову гору.
Успенський собор і Покровська церква на малюнку Жана-Анрі Мюнца, кінець XVIII ст.
Саме у історичному серці Канева, біля поруйнованого давньоруського Успенського собору, у 1780-і роки колишню монастирську церкву й застав французький військовий інженер, пейзажист і архітектор Жан-Анрі Мюнц. Завдяки замальованим ним в ту пору акварелями ми сьогодні маємо уяву про історичні обриси Покровського храму. Вважається, що саме до нього в дні зустрічі із царицею Єкатєріною II у травні 1787 року на молитву не раз приходив останній король Речі Посполитої – Станіслав Август Понятовський. До слова Канів на той час був дарований королем племінникові Станіславу Понятовському.
Скульптура Покрови біля Козацької церкви в Каневі
Останній мав великі плани на свою вотчину: збирався відреставрувати стародавній собор й звести поряд муровану будівлю школи. Однак, після поділу Польщі змушений був все своє канівське майно продати архімандриту місцевого василіанського монастиря Боніфатію Фізикевичу. Тож у подальшому будовами обителі опікалися ченці, які на 1833 рік остаточно мусили перейти у православ’я. Вочевидь, приблизно в ті часи старий дерев’яний храм й було втрачено.
Церква Вознесіння у селі Костянець, малюнок Григорія Честахівського, 1861 р.
Задум поновити церкву Покрова Пресвятої Богородиці на землях, де колись функціонував козацький монастир, виник 2007 року. Позаяк вигляду давнішого Наливайківського храму не зберіглося, у нагоді стали малюнки Жана-Анрі Мюнца із будівлею доби Мазепи. Серію цінних зображень ледь не детективним методом вдалося віднайти співробітники Шевченківського заповідника, які початково мали в себе лише одну чорно-білу гравюру за мотивами робіт майстра. Також за взірець при проектуванні нової святині послужила церква Вознесіння із сусіднього села Костянець, що її 1861 року олівцем замалював Григорій Честахівський.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Монастирку
Новий храм розробляли, покладаючись на знання і досвід спеціалістів з історико-етнографічного заповідника «Переяслав», київського «Пирогова» й музеїв на Хортиці та в Чигирині. Зрештою в урочищі між Пилипенковою й Шевченковою (Чернечою) горами, в місцині Монастирок, постала невелика, але привабливої естетики сакральна споруда. Церква є гарним прикладом застосування методів дерев’яного барокового зодчества – традиційного для України. Вона є тридільною і триверхою із гранчастими зрубами. Дах вкрито шпоном, маківки увінчано хрестами із півмісяцями. Храм передбачається, як міжконфесійний.
