Вцілілі зображення величного дерев’яного храму кінця XVIII століття у центрі містечка над Дніпром – яскраве свідчення його славетного козацького минулого. І бодай 1898 року стару Покровську церкву замінили на нову, повністю відповідну російським імперським смакам, дійсної історії Нікополя це все одно не скасовує.

Церква Покрови єпархіального стилю в перспективі вул. Базарної, світлина початку XX ст.

На землях, де стоїть сучасне місто, із кінця XVI століття існувала переправа через ріку, відома, як Микитин Ріг. Пізніше коло неї була облаштована однойменна Січ, котру навіть навідував Богдан Хмельницький. Однак 1652 року її було перенесено на острів Чортомлик, й у подальші десятиліття хроніки згадують лише про звичайне поселення замість неї. Фортифікацію на цій місцині у другій половині XVIII століття мав намір поновити уряд російської імперії. Але зрештою спромігся тільки-но офіційно перейменувати тутешню забудову із двохсот хат на Нікополь, тобто місто Микити.

Церква Покрови, світлина експедиції Стефана Таранушенка кінця XIX ст..

Мешканці містечка, здебільшого переселені після руйнування Нової Січі козаки, у 1790 році забажали замінити стару й недостатньо простору Микитинська церкву на значно більшу будову. Тим більше, що наявний храм знаходився на деякому віддаленні від нових житлових кварталів. Про будівництво чергової церкви Покрови за два роки перед митрополитом Катеринославським Гавриїлом клопотав нікопольський священник Василь Снєжевський. Спорудження храму почалося на просторому майдані, посеред нової будови селища.

Малюнки з ктиторських портретів запорожців Якова й Івана Шиянів, перемальовані з оригіналу Іллею Рєпіним

Поміж інших прихожан основними ктиторами будівництва виступили брати Шияни. Колишні запоріжці Яків та Іван долучалися коштами й до появи більш ранніх святинь містечка. Тож, по завершенню всіх робіт в стіни нової церкви з попередньої перенесли спонсорований ними іконостас і їхні конторські портрети. Згодом козаки-благодійники також сприяли оздобленню культової споруди ще одним ошатним іконостасом, а також дзвіницю – дзвоном. Довгий час Шияни служили при храмі церковними старостами.

Портрети настоятеля церкви Покрови Григорія Крем’янського і попаді Ганни Крем’янської

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Нікополі за своїми якостями, згідно певних тверджень, не поступалася найзнаменитішій козацькій будівлі Січеславщини – Троїцькому соборові в Самарі (Новомосковську). Це була простора хрещата у плані споруда із п’ятьма високими двозаломними верхами. Вона мала високий восьмигранний центральний зруб й шестигранні бічні рамена. Дощаті фасади прикрашали нащільники у вигляді напівколон із капітелями. Згодом з південного й південного боків храму прибудували притвори з ґанками й класицистичними портиками, по чотири колони кожен.

Малюнок храму на портреті настоятеля, Григорія Крем’янського

Історичний вигляд будівлі відомий сьогодні за однією єдиною світлиною кінця XIX століття експедиції Стефана Таранушенка, а також із ще одного незвичного джерела. Церкву було змальовано на портреті її настоятеля, Григорія Крем’янського. В одній руці він тримає невідомого призначення закручений листок, а в другій  – аркуш із зображенням п’ятиверхого храму. Картину 1839 року написав Григорій Ященко, але до наших часів дійшла лише її чорно-біла світлина. Натомість, портрет дружини священика, попаді Ганни Крем’янської досі існує, й знаходиться в колекції Дніпровського художнього музею.

Дзвіниця церкви Покрови, світлина експедиції Стефана Таранушенка кінця XIX ст..

Чотириярусна дерев’яна дзвіниця співзвучних храмові барокових форм була зведена 1806 року, із західного боку церковного подвір’я. За дев’яносто два роки її разом із останньою козацькою сакральною спорудою міста було знесено. Втім, вибудувана на їх місці єпархіального стилю церква теж проіснувала недовго – у 1934 році вона була знищена більшовиками. Зараз на місці храму знаходиться сквер Визволення.