Одна з найбільш незвичайних споруд київського Подолу, що поєднує в своїй архітектурі два стилі, які майже ніколи не сполучаються: російський шатровий і українське бароко. Заведена на початку XVIII століття дзвіниця на стільки звично доповнює ансамбль мальовничої Покровської вулиці, що іноді здається, стає практично непомітною широкому загалу. Та аби збагнути всі дійсні принади цієї унікальної пам’ятки, до неї варто уважніше придивитися й оглянути з усіх боків.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго
Зображення первісної церкви Миколи Доброго – типово козацької, п`ятибанної, із трьома вівтарними абсидами – бачимо лише на плані Міста Нижнього Подолу Ушакова, 1695 року. Вважається, що її наприкінці XVI століття велів збудувати гетьман Самійло Кішка на подяку святому Миколаєві за порятунок з османського полону. Імовірно, “доброю” церква звалася, оскільки при ній діяв від самого початку шпиталь. Однак, за два сторіччя після заснування дерев’яна будова внаслідок ураження блискавкою загинула у вогні.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго із Півночі
Звідси й бере початок історія відомої нам понині дзвіниці. Між 1705 – 1716 роками місцевий священик, Симеон (Ширипа), ініціював зведення нового мурованого храму. На цю справу він особисто жертвував великі кошти, а також залучив до зборів заможних подільських парафіян. Після освячення новоявленої церкви взялися й до будівництва окремої башти під дзвони.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго ліворуч в перспективі вулиці Покровської
Складно стверджувати, чи була довершена дзвіниця до 1718 року, коли чергова пожежа винищила Поділ й значно пошкодила, як стверджують джерела, нові споруди комплексу Добро-Микільського храму. Відомо, що будучи на смертному одрі 1736 року Симеон (Ширипа) заповів своєму синові Михайлу:
«Про ту церкву Снмеонівську, в ім’я мого ангела (позаяк саме на другому поверсі дзвіниці було облаштовано холодний храм на честь небесного покровителя фундатора – Симеона Стовпника) неодмінно потурбувався б, щоб вона стараннями твоїми добудовою благолєпною була прикрашена й архіпасторським благословенням божественною літургією освячена»
Дзвіниця і церква Миколи Доброго в панорамі Подолу, літографія початку XX ст.
За свідченнями сучасників вся будова церкви Миколи Доброго, поставлена у першій половині XVIII століття, була виконана суто у російському смаку. В храмі переважно молилися російські купці, які після остаточного на тоді поглинання Києва Московією почали активно заселяти Поділ. Першими авторами дзвіниці також, вочевидь, були майстри з Північного Сходу. Створена ними мурована вежа мала три яруси і завершувалася восьмигранним шатром із люкарнами в гранях й невеликою маківкою згори. На першому поверсі дзвіниці були приміщення для причту й вхідна брама до шпитального комплексу; на другому – згадана вище надбрамна церква; на третьому – сама дзвонова. Останній ярус з трьох сторін обносили дерев`яні галереї.
Фронтон дзвіниці церкви Миколи Доброго
Якості тогочасного російського зодчества виявилися такими, що одразу по довершенню Добро-Микільської церкви почалися розмови про небезпеку її руйнації. І тривали ці пересуди десятиліттями, доки на початку XIX століття недолугу споруду не вирішено було замінити новим храмом. Класицистичну будівлю за проектом головного архітектора міста Андрія Меленського звели протягом 1800 – 1802 років. Вона успішно проіснувала до 1935 року, доки радянська влада не розпорядилася культову будову знести, а на її місці організувати навчальний заклад. Тепер тут знаходиться знаменитий ліцей №100 «Поділ».
Аркада дзвіниці церкви Миколи Доброго
Станом на 1760-і роки занепала й дзвіниця. Переважно доволі сумний стан мав її храмовий другий поверх. Тож онук протоієрея Симеона (Ширипи), також священник, Гаврила взявся за ремонт. Він протягом 1778 – 1781 років зібрав з доброзичників півтори тисячі карбованців й залучив до робіт з відновлення знаного майстра українського стилю – Івана Григоровича-Барського. Окрім усунення пошкоджень, професійний зодчий збільшив всі віконні прорізи церкви, прибрав великий кам’яний стовп, що стирчав посеред приміщення й підтримував дах, забезпечивши натомість міцність склепінь спеціальними залізними скобами. Найімовірніше тоді ж до західного й південного фасадів було прибудовано галерею з аркадою на другому ярусі, а також зі сходу виведено характерний бароковий фронтон.
Дзвіниця церкви Миколи Доброго з добудовами, кадр з художнього фільму «За двома зайцями», 1961 р..
Протягом XIX сторіччя до дзвіниці було зроблено кілька сумнівного ґатунку добудов, що їх можна побачити в кадрах стрічки «За двома зайцями», 1961 року. Їх було прибрано в ході здійснення того ж десятиліття реставраційних робіт за проектом Маріоніли Говденко. Тоді ж споруді повернули вигляд, відповідний добі Григоровича-Барського, й понизили ґрунтову поверхню ділянки до рівня XVIII століття.
