Башта на в’їзді до колишнього подвір’я Софійського монастиря з боку вулиці Володимирської явно виділяється на тлі сусідніх будов. Вона зберігає виразні риси доби розквіту українського бароко – межі XVII й XVIII століть.
Південна вежа Софії Київської, вигляд з вул. Володимирської
Ставши митрополитом Київським 1690 року Варлаам (Ясинський) розпочав капітальний ремонт Софійського собору й облаштування прилеглих просторів. На той час з південного боку обитель оточувала глуха дерев’яна огорожа. Однак, 1697 рок вона, як і більшість немурованих споруд комплексу, згоріла. Тож довелося знов братися за відновлення. Кошти на чергові масштабні роботи виділив гетьман Іван Мазепа.
Південна вежа Софії Київської, вигляд з території заповіднику
Згідно нового плану функціонального розподілу території кафедрального монастиря в його південній частині постали нова Трапезна церква й хлібня-пекарня. З’явилася потреба в зручному до них під’їзді. Тому, окрім головного проходу крізь дзвіницю, звану тріумфальною, було споруджено також і Південну в’їзну вежу. Вона, зокрема, використовувалася для підвезення до обителі продовольства й різного роду побутових речей.
Другий ярус Південної вежі Софії Київської
Башта є квадратною у плані. Вимурувана з цегли, тинькована і побілена. Вона має два яруси й увінчується великою банею з високим шпилем, що його завершує флюгер у вигляді крилатої постаті Ангела Михаїла. На нижньому поверсі облаштовано широкий арковий проїзд, а також сторожове приміщення зі східного боку й сходи нагору – із західного. У просторому високому приміщенні на другому ярусі, ймовірно, первісно була обладнана надбрамна церква.
Перший ярус Південної вежі Софії Київської
Фасади вежі оформлено у доволі стриманому, притаманному мазепинський добі, бароковому дусі. Їх розчленовують лопатки по горизонталі й карнизи, гурти і пояски – по вертикалі. З прикрас присутні півколонки, що фланкують вікна другого ярусу, пілястри й різні за формами ніші.
Південна вежа Софії Київської, вигляд з вул. Володимирської
В XIX столітті до Південної вежі зі сходу було доєднано новий мур із житловим флігелем при ньому, а із заходу – корпус консисторії. Ця будова з’єднала башту із колишньою хлібнею-пекарнею. Й, коли після 1851 року з’явилася необхідність звільнити місце в архіві цієї церковно-адміністративної установи, з неї на рівні другого поверху було зроблено прохід до вежі. В новоутвореному приміщенні встановили полиці для книг і паперів.
Митрополит Василь (Липківський), світлина 1930 р.
Саме в цій невеликій кімнаті між 1927 й 1929 роками мешкав щойно позбавлений кафедри митрополит Василь (Липківський) – творець й перший очільник Української Автокефальної Православної Церкви. Переслідуваний радянською владою, він існував тут майже у цілковитій ізоляції й практично таємно працював над фундаментальним дослідженням з історії православ’я в Україні. До того ж Липківський став фактично останнім настоятелем і доглядачем Софійської обителі. Зрештою архієрея з келії в башті відселили, і йому довелося переїхати до своєї сестри, що мала в Києві будинок на Чоколовці.
Південна вежа Софії Київської, вигляд з вул. Володимирської, світлина 2008 р.
В 1978 році Південну вежу Софії було капітально реставровано за проектом архітектора В. Цяук. Було відкрито закладені раніш сходи на другий ярус, відновлено планування приміщень, втрачений декор фасадів й повернена первісна форма бані. На чотирнадцятій сесії комітету ЮНЕСКО у 1990 році ця пам’ятка в складі комплексу монастирських споруд Софійського собору була включена до списку Світової спадщини. Сьогодні у східному приміщенні проїзду міститься міліцейська охорона заповідника, а на другому ярусі – фонди його колекції.
