З усієї монументальної спадщини Івана Мазепи це, мабуть, найскромніша пам’ятка. Початково на цьому місці планувалося будівництво великого тридільного мурованого храму, але реалізації задумів завадили історичні обставини.
Микільська церква в Білій Церкві
Дерев’яна церква святого Миколая стояла на торговій площі Білої Церкви від початку XVII сторіччя. Як головну святиню міста, її навідували патріарх Єрусалимський Феофан у 1622 році, польський король Ян Казимир в 1639 році й Богдан Хмельницький під час укладання білоцерківського мирного договору із Річчю Посполитою в 1651 році.
Панорама середмістя Білої Церкви, Микільський храм – ліворуч від Преображенського собору
За деякими даними Іван Мазепа з’явився на світ саме у Білій церкві, а не в родових Мазепинцях, що неподалік. Його батько, Стефан-Адам, в останні роки життя встиг послужити білоцерківським отаманом, тутешнім наказним полковником й міським підстаростою. До того ж і мати Івана, Марина Мокієвська, походила зі старого білоцерківського шляхетського роду. Не дивно, що ставши гетьманом, Мазепа доклав значних зусиль, аби рідне місто опинилося під його контролем. Тож, відбивши 1703 року білоцерківський замок у поляків й розквитавшись із повстанцем Палієм, очільник Війська Запорозького в ньому закріпився. Звідси він будував проекти по об’єднанню Лівобережної й Правобережної України, у місцевій казні зберігав значну частку своїх грандіозних капіталів.
Микільська церква в Білій Церкві
Складно уявити, що храм, закладений Мазепою й білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським 25 серпня 1706 року на місці старої дерев’яної будови, не передбачався істино монументальним. Сьогодні припускають, що він міг би мати розміри великих київських або чернігівських соборів й став би справжнім символом панування українців на рідній землі. Однак, на 1708 рік, коли війна між Швецією і Московією прийняла фатальний для майбутнього Правобережжя характер, церкву було змуровано лише частково. Зрештою, Мазепа програв у битві під Полтавою і мусив відступати до Молдови, а Біла Церква згідно Прутського миру 1711 року остаточно лишилася за польською короною.
Микільська церква, світлина середини XX ст.
У Речі Посполитій до православних східного обряду ставлення було доволі жорстке, тож про завершення білоцерківського мазепинського храму не йшлося. Вдалося більш-менш облаштувати тільки південну його частину, котра й була висвячена, як невелика церква при цвинтарі. В 1799 році Микільський храм сильно постраждав від пожежі, і коли за чотири десятиліття поряд почали зводити пишний Преображенський собор, стару споруду вирішили взагалі ліквідувати. До 1852 року давня святиня перебувала у повній руїні, коли на неї нарешті не звернув увагу Петро Лебединцев. Будучи настоятелем сусідньої великої церкви, він вирішив врятувати пам’ятку старовини й зберегти, що вдасться, для нащадків. При розборі фундаментів північної стіни старої будівлі в хрестоподібному заглибленні було знайдено табличку із датою її закладання й частинку святих мощів.
Микільська церква в Білій Церкві
Із залишків церкви початку XVIII століття вдалося облаштувати прямокутну в плані споруду, яку складають окремий невеликий вівтар і південна частина первісної будівлі. Обидва приміщення мають окремі входи. Об’єм із вівтарем прикрашають скромний бароковий фронтончик й лиштва із пілястрами довкола двері. Східний фасад основної будови увінчують три невеликі бані на московський манер, в її південній стіні прорізано три аркові віконні отвори. Складно стверджувати, що це все має дійсно гармонійний вигляд, однак історична цінність об’єкту є безсумнівною. Храм у другій половині XIX століття було оздоблено монументальним живописом, від якого донині зберіглися зображення ликів святих в нішах й під центральним склепінням.
Інтер’єр Микільської церкви
На початку XX століття у Микільській церкві знаходилося два неповні триярусні іконостаси, які датували першою чвертю XVIII століття. Вважалося, що деякі ікони до них були перенесені із попереднього дерев’яного храму. Також тут перебувала ціла низка доволі цінних реліквій й артефактів:
Все це було втрачено, після того, як 1926 року більшовики храм закрили й розорили. Частину начиння певний час зберігав священник Преображенської церкви, але після II світової війни зникло і вона.
Інтер’єр Микільської церкви
Цю найдавнішу автентичну будівлю Білої Церкви капітально відремонтували 1956 року й пристосували її під міський архів. Від 1990-х років храм знаходився у віданні парафії церкви московського патріархату, яка використовувала його приміщення переважно у якості складу. В останні рокі церква належить православній церкві України.
