Панегірична гравюра кінця XVII – початку XVIII століття, присвячена тогочасному ректорові Києво-Могилянської академії, є одним з найвидатніших творів майстра-мідеритника Івана Щирського. Окрім цінності художньої, яку без сумніву представляє ця витончена робота, вона також є джерелом знань про будівлю знаменитого навчального закладу і побуту його учнів у добу Гетьманщини. Оригінальна назва тези – «Тріумфальне знамено». Центральна композиція гравюри змальовує групу персонажів на тлі вигадливої, чи-то барокової, чи-то навіть ренесансної, споруди.
Фрагмент «Тези Калачинського» із Афіною-Палладою і учнями Києво-Могилянської академії. Гравюра І. Щирського, межа XVII-XVIII ст.
У повний зріст ліворуч виведено давньогрецьку богиню мудрості Афіну Палладу. Вона тримає правицею щит із зображенням сови, а в лівою рукою підіймає хоругву. Над Афіною є напис «Cur aquilas tollis? Tollis quid Roma leones?», що перекладається з латини, як «Чому збираєте орлів? Навіщо випускаєш левів, Риме?» Трохи віддалік, правіше од богині, гуртуються учні Могилянської академії – ті самі майбутні орли і леви. Ці спудеї, як називали колись студентів, вбрані в довгі киреї й мають зачіски, схожі на чернечі. Вони всі на повагу до вельможних покровителів зняли головні убори – парубок попереду інших тримає свою шапку у долоні.
Фрагмент «Тези Калачинського» із Великомучеником Прокопієм Скитопольським, Апостолом Петром і Святим Прокопієм Декаполітом. Гравюра І. Щирського, межа XVII-XVIII ст.
На передньому плані у геральдичному щиті красується герб Калачинського Ридван. Тут також значяться літери-сигли, розшифровуванні як «Prokopie Kolaczynski Rector Collegium Mohilaneo Kijowiensis». Сам же герб має вигляд хоругви – ідентичної із тою масштабованою, яку тримає Афіна-Паллада. Тобто він, ніби-як, повторюється на гравюрі двічі. На великому знамені по центру зображено Апостола Петра, обабіч котрого стоять двоє Прокопіїв – Великомученик і Декаполіт. Обидва вони виступали небесними покровителями очільника Могилянської академії.
Фрагмент «Тези Калачинського» із Святою Трійцею. Гравюра І. Щирського, межа XVII-XVIII ст.
Над образами святих розташовані вінки із гаслами. На тому, що із хвилями, які б’ються об скелю, проголошено «Не здолають». На іншому, із якорем, вказано «Не рушись». Це були своєрідні принципи, яким передбачалося слідувати могилянцям. Увінчує ж і благословляє всю тезу Свята Трійця: Бог-Отець, Бог-Син і Святий Дух в образі птаха.
Великомученик Прокопій Скитопольський, зображений в «Тезі Калачинського». Гравюра І. Щирського, межа XVII-XVIII ст.
Староакадемічний корпус на гравюрі показано, як двоярусну споруду із аркадами в обох рівнях і класицистичними фронтонами на даху. Ймовірно, таким був проект будівлі, який зрештою втілити не судилося. Адже, на скільки відомо нині, в мазепинську добу, коли зводився Богоявленський собор Братського монастиря, будівля академії отримала лише один мурований поверх. До слова, Прокопій Калачинський також служив й ігуменом стародавньої козацької обителі на Подолі.
Староакадемічний корпус після реконструкції середини XVIII ст., малюнок 1820-х рр.
Ця барокова гравюра мала відлуння в добу модерну, за визвольних змагань початку XX століття. Згідно твердженню мистецтвознавця Стефана Таранушенка 1919 року при створенні образу “парубка-моторного” Енея для видання знаменитого твору Івана Котляревського (це ще не всі імена і прізвища в цьому реченні) український художник-ілюстратор Георгій Нарбут надихався безпосередньо описуваною вище гравюрою Івана Щирського (тепер всі). Герой бурлескної поеми статурою й вбранням в Нарбута схожий на Афіну-Палладу «Тези Калачинського», а його побратими-троянці (себто козаки) позами немовби відображають могилянських спудеїв на гравюрі.
Еней, малюнок Георгія Нарбута, 1919 р., колекція Харківського художнього музею
