Нинішній вигляд будівлі, що стоїть на головній площі монастиря, на південний захід від Успенського собору, переважно склався до середини XVIII століття.  Протягом свого існування її стіни ставали домом для чималої кількості видатних історичних особистостей. Втім, вже більше ніж століття в них розміщуються різного плану музейні експозиції. Це характерний взірець архітектури українського бароко, який є невідмінною частиною неперевершеного лаврського ансамблю. Серед зодчих, які на різних історичних етапах брали участь в облаштуванні цих лаврських покоїв зазначаються такі зіркові імена, як Йоган-Ґоттфрід Шедель, Степан Ковнір, Андрій Меленський, Людвік Станзані, Павло Спарро і Євген Єрмаков.

Богоявленська домова церква і Митрополичі покої в Києво-Печерській лаврі, крєаид з Великої лаврської дзвіниці

На сьогодні будинок має два поверхи і підвал. Він прямокутний у плані, із ризалітами з північного й південного боків та одноповерховою прибудовою із західної сторони. Стіни будівлі викладено з цегли, тиньковано і побілено. Дах вальмовий, покритий фарбованою в смарагдовий колір бляхою.

Фронтон над ризалітом Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі

Бароковий декор колишніх покоїв є доволі вибагливим і різноманітним. Особливо багатими на деталі є чоловий фасад із ризалітом. Тут бачимо:

• і лопатки з фільонками різноманітних форм на першому ярусі;
• і профільовані міжповерховий карниз та цоколь;
• і трикутні та півциркульні ніші над вікнами й вхідним отвором;
• і вибагливий бароковий фронтон із волютами у завершенні ризаліту з боку площі.

Фасад Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі з боку саду

Згідно багатьох джерел настоятельські покої, звані також келіями архімандрита, стояли на цьому місці ще до XVII століття. Попередня будівля загинула у вогні 1718 року, а вже за десятиліття її змінила нова – мурована одноповерхова. Вона мала структуру, типову для української народної традиції: в ній ліворуч і праворуч від сіней знаходились окремі кімнати. Нині ця частина є складовою південного об’єму всієї будови. В першому поверсі покоїв склепіння коробові – з розпалубками у перекритті.

Деталі портрету архімандрита Києво-Печерської лаври Тимофія (Щербацького), XVIII ст., колекція НХМУ

Подальшу розбудову будинку варто розглядати у прив’язці до його власників і можновладних візитерів протягом відповідних відрізків часу:

• 1715 – 1730 роки, архімандрит Іоаникій (Сенютович). Попередньо, між 1711 і 1715 роками, служив ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря. Його обрали настоятелем лаври в присутності гетьмана Івана Скоропадського й митрополита Йоасафа (Кроковського). Саме при Іоаникії сталася нищівна монастирська пожежа й тоді ж почалося грандіозне відновлення обителі. Попри тиск з Москви й указ царя Пєтра I про позбавлення лаврської друкарні свободи друку, Сенютович сприяв виданню в ній релігійних текстів, відповідних українській церковній традиції.
• 1730 – 1736 роки, архімандрит Роман (Копа). Був висвячений на нову посаду в Москві, у присутності цариці Анни Іоаннівни. Саме при ньому 1731 року в лаврі почалося спорудження Великої дзвіниці за проектом Йогана-Ґоттфріда Шеделя й було відлито великий «Успенський». Саме тоді до покоїв настоятеля було додано другий поверх і тамбур з боку головного фасаду.
• 1737 – 1740 роки, архімандрит Іларіон (Негребецький). Попередньо служив в лаврі ієродияконом, ієромонахом й друкарем в тутешній друкарні, від 1734 року був ігуменом Зміївського монастиря (нині в Харківській області). Обраний печерським архімандритом за митрополита Рафаїла (Заборовського) й висвячений у Петропавлівському соборі в Санкт-Петербурзі. Уславлений тим, що в 1738 році студенти Києво-Могилянської академії присвятили йому свої академічні тези.
• 1740 – 1748 роки, архімандрит Тимофій (Щербацький). Був писарем київського кафедрального правління й помічником архієпископа Рафаїла (Заборовського). Від 1737 року служив ігуменом Мгарського і настоятелем Видубицького монастирів. За архімандритства Тимофія в лаврі 1745 року було завершено будівництво Великої дзвіниці. В березні 1748 році він був висвячений на митрополита Київського, а в 1757 році – на Московського і Севського, а пізніше ще й Калузького.
• 29 серпня – 12 вересня 1744 року, в будинку гостювали цариця Єлізавєта Петрівна разом із нареченою спадкоємця російського престолу Пєтра Фьодоровича, майбутньою імператрицею Єкатєріною II. За того візиту лаврі було виділено 10000 карбованців на оздоблення Успенського собору й церковне начиння. Відтоді ё до встановлення в Україні більшовицького режиму на початку XX століття над головним входом до будівлі було закріплено зображення двоголового орла.
• 1748 – 1751 роки, архімандрит Йосиф (Оранський). На посаду в лаврі був призначений прямим царським указом, без традиційного обрання монастирською братією. Попередньо служив очільником Троїцького монастиря в Слуцьку, який тоді знаходився в складі Речі Посполитої, а з 1744 року – при російському посольстві у Варшаві. На час переводу до Києва Йосиф вже був вельми хворим і єдине, що лишилося про нього на згадку – пам’ятний напис на царських вратах Успенського собору.
• 1752 – 1761 роки, архімандрит Лука (Білоусович). Був обраний на посаду за митрополита Тимофія (Щербацького) й хіротонізований 1752 року в Петропавлівській церкві у Петергофі в присутності імператриці Єлізавєти Петрівни. За його сприяння лавра одержала нові покрівельні матеріали для Успенського собору, трапезної палати і друкарні, а біля покоїв настоятеля, в трьох метрах від тильного фасаду, було побудовано додатковий корпус – з двома ризалітами з боку саду. До того ж Лука виділив землю на набережній Дніпра під зведення нової бурси Могилянської академії.
• 1762 – 1786 роки, архімандрит Зосима (Валкевич). Став останнім обраним і ставропігіальним очільником лаври. На вищу посаду в обителі був обраний за митрополита Арсенія (Могилянського) й затверджений указом царя Пєтра III. Попри посилення тиску на українську культуру з боку російського уряду, владика 1769 року наважився видати «Буквар» українською мовою, однак синод у столиці заборонив його тиражувати. Для монастиря Зосима зробив чимало. При ньому було позлочено бані багатьох храмів, покрито бляхою більшу частину братських келій й відновлено церкву Зачаття святої Анни на Дальніх печерах. Флігель із західного боку будинку настоятелів 1776 року було перебудовано на дерев’яну церкву в ім’я Благовіщення Пресвятій Богородиці. Спочив благодійник лаври невдовзі по звільненню із посади й ліквідації незалежного статусу монастиря.

Західний фасад Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі

З квітня 1786 указом цариці Єкатєріни II Києво-Печерська лавра була підпорядкована Київському митрополитові й той водночас отримував статус священноархімандрита обителі. До початку XIX століття як постійне помешкання будинок в лаврі не використовувався: митрополити воліли жити в палаці на території Софії. Натомість між 1792 і 1795 роками у колишній резиденції лаврських архімандритів став доживати віку останній католикос Імеретинський й Абхазький Максиме ІІ, що походив з роду князів Абашидзе. Він був ярим противником угоди про російський протекторат над Грузією, укладеної 1783 року царем Іраклієм ІІ, тож до спочину лишався фактично в опалі. Похований був в Успенському соборі поряд із владикою Зосимом.

Вікна у ризаліті Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі

В першій третині XIX століття колишні покої настоятелів лаври поволі удосконалювалися. Дерев’яний Благовіщенський храм 1809 року замінили на муровану церкву в ім’я Серапіона, архієпископа Новгородського. Згодом її переосвятили на честь першого митрополита Київського, Михаїла. Також 1823 року окремі до того корпуси резиденції об’єднали.

Священноархімандрит Києво-Печерської лаври Арсеній (Москвін), світлина 1876 р.

Митрополити Київські і Галицьки почали мешкати в лаврі від 1838 року. Відтоді за архімандритським раніше будинком закріпилася назва «митрополичі покої». Серед них були

• 1838 – 1857 років священноархімандрит Філарет (Амфітеатров), знаний в лаврі тим, що за нього тут було розширено друкарню, збудовано нові оборонні мури, лікарню і готель для прочан. В 1847 році у митрополичих покоях майстром кам’яних справ і тиньку І. Субботіним було проведено капітальний ремонт з переробкою стель, а також живописцем Ф. Фокіним розписано приміщення другого поверху. В жовтні 1857 року в лаврській резиденції Філарета навідували російський імператор Алєксандр ІІ із дружиною Марією Алєксандрівною.
• 1858 – 1860 років священноархімандрит Ісидор (Нікольський), знаний в лаврі тим, що за нього тут проводилися відновлювальні роботи у Трапезній церкві і палаті, а також було перебудовано лікарню і низку інших монастирських споруд.
• 1860 – 1875 років священноархімандрит Арсеній (Москвін), знаний, зокрема, тим що 1860 року під час слідування труни із тілом Тараса Шевченка до перепоховання у Каневі дав дозвіл на її внесення в Києві до церкви Різдва Христового на Подолі. При Москвіні протягом 1861 – 1863 років за проектом архітектора Павла Спарро між двома південними ризалітами митрополичого будинку було влаштовано двоповерхову галерею на цегляних стовпах. Також пізніше, 1867 року, додали одноповерховий об’єм домової Михайлівської церкви й добудували його другим поверхом бібліотечної зали. Тоді ж вздовж західного фасаду звели двоповерховий об’єм зі сходами. Проте сам митрополит мешкав переважно у митрополичому палаці в Софії.
• 1876 – 1882 років священноархімандрит Філофей (Успенський)
• 1891 – 1900 років священноархімандрит Іоаннікій (Руднєв), знаний в лаврі тим, що за нього було розібрано барокову трапезну церкву й збудовано новий храм – у візантійському дусі за проектом Володимира Ніколаєва.
• 1901 – 1902 років священноархімандрит Феогност (Лебедєв), знаний в лаврі тим, що за нього провели відновлювальні роботи в Успенському соборі й вчергове відремонтували будинок митрополита. Тоді дерев’яні парадні сходи та підвіконня було замінено на нові, виготовлені з подільського мармуру, а в приміщення, де містилися сходи, художник Віктор Фартусов зробив сюжетний та орнаментальний розпис стін і стелі.
• 1903 – 1915 років священноархімандрит Флавіан (Городецький), знаний тим, що знав китайську мову, очолював Пекінську православну місію й зібрав колекцію китайських художньо-декоративних творів, яку потім зберігав у митрополичому будинку. За нього в лаврі споруджено митрополичу Благовіщенську церкву, будинок для флавіанської бібліотеки, готельний корпус, лікарню і аптеку.
• 1915 – 1918 років священноархімандрит Володимир (Богоявленський), знаний тим, що 1917 року виступав проти автокефалії української православної церкви. У січні 1918 року, коли Київ захопили загони більшовиків й розпочали в місті акти червоного терору, митрополит був затриманий у своїй лаврській резиденції й зрештою по-варварськи жорстоко страчений.
• У другій половині 1918 і восени 1919 років священноархімандрит Антоній (Храповицький), знаний тим, що виступав за автономну Українську Православну Церкву під головуванням всеросійського патріарха. При лаврі організував училище пастирства. Був затриманий у грудні 1918 року в митрополичих покоях урядом Директорії УНР, після чого доправлений до василіанського монастиря в Бучачі. Зрештою опинився в Югославії, де став співзасновником вищого російського церковного управління закордоном і головою синоду російської православної церкви закордоном.

План Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі,

Щодо начиння Митрополичих покоїв, то на початку XX століття:

• На першому поверсі знаходилося дев’ять кімнат, три передпокої, чотири комори і дві комірчини. В передпокої розташовувався вхід до Благовіщенської церкви.
• Між поверхами були облаштовані мармурові сходи.
• На другому поверсі містилися приймальня митрополита, старий і новий робочі кабінети, молитовня, бібліотека, покої, зала, вітальня, їдальня, гардеробна, буфетна, кімната келійника й допоміжні приміщення. Підлога тут була виготовлена з дубового паркету.
• В кабінеті митрополита з обстановки відомі: меблевий гарнітур початку XIX століття з червоного дерева, вітальний гарнітур XVIII століття з карельської берези.
• На загал у приміщеннях налічувалося сто тридцять дві ікони, дві картини, чотирнадцять портретів настоятелів лаври й митрополитів Київських і Галицьких.

Інтер’єр Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі, світлина початку ХХ ст.

Після встановлення в Україні радянського режиму митрополичі покої в лаврі почали займати різного роду світські установи:

• спочатку тут облаштувалося правління лаврської артілі «Працелюбність;
• у 1923 – 1926 роках – управління Лаврського музею культів та побуту;
• у 1926 – 1941 роках – управління Всеукраїнського державного історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко». Його організатором і першим директором до був видатний мистецтвознавець й археолог Федір Шміт. Він приділяв особливу увагу збереженню архітектурного комплексу Києво-Печерської лаври й іншого мистецького спадку стародавньої обителі. Завдяки Шміту до колекції щойно створеного «Лаврського музею культів та побуту» було перевезено предмети з Київської духовної академії, Михайлівського Золотоверхого, Флорівського, Братського, Видубицького, Микільського, Миколаївського (Слупського) монастирів, а також із Софійського собору. До початку II світової війни тут, в колишніх покоях, також працювали музейниками такі знані вчені, як Петро Курінний, Василь Ляскоронський й Назарій Багрій. У 1930-і роках більшовики вгледіли в науковцях «теплу компанію українських націоналістів» й незабаром репресували.

Експозиційний зал відділу станкового малярства в колишньому будинку Митрополичих покоїв, світлина 1920-х-1930-х рр.

Дах митрополичого будинку був сильно пошкоджений внаслідок підриву Успенського собору, влаштованого радянськими диверсантами 3 листопада 1941 року. Пізніш німецькі окупанти організували на території лаври акцію з вилучення металевих і будівельних матеріалів, що значно нашкодило будівлі. Її реставрація стала можливою лише за півтора десятиліття після завершення II світової війни. Згідно проекту архітекторки Євгенії Пламеницької протягом 1960 – 1963 років було відновлено втрачений декор фасадів будинку й поновлено основні його конструктивні елементи. Роботи дозволили нарешті в деталях розкрити  складну  і довгу будівельну історію пам’ятки.

Колишній будинок Митрополичих покоїв в Києво-Печерській лаврі після вибуху в Успенському соборі, світлина 1940-х рр.

Зараз у стінах колишніх покоїв архімандритів й митрополитів, а також у приміщеннях прилеглої до них домової Благовіщенської церкви розташовується Національний музей декоративного мистецтва України. В його експозиції представлені українське килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, різьблення й розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, кераміка, порцеляна і фаянс, писанкарство, декоративний розпис та іконопис. Серед інших, тут можна побачити твори таких неперевершених українських митців і художниць, як Катерина Білокур, Марія Примаченко, Іван Гончар, Дмитро Головко, Ольга Рапай та багатьох-багатьох інших.

Півник з Бородянки васильківської майоліки на виставці в Національному музеї декоративного мистецтва України, 2023 р.