Одна з найгарніших веж всієї спадщини українського бароко. Ця дзвіниця, зведена при церкві Різдва Пресвятої Богородиці у другій половині XVIII століття, разом з іншими спорудами монастиря довершила найбільш мальовничий силует правого берега Дніпра в столиці.
Краєвид Дальніх печер Києво-Печерської лаври
Від 1753 року архімандрит лаври Лука (Білоусович) залучив до будівництва на території обителі російського архітектора Петра Нейолова, котрий працював тоді у Києві над завершенням Андріївської церкви й царського і Кловського палаців. Згідно угоді з монастирем зодчий зобов’язався створювати для нього «плани, фасади і профілі». Тож, імовірно, що авторство проекту нової дзвіниці на Дальніх печерах належить саме Нейолову.
Дзвіниця на Дальніх печерах
Проте, ключовим будівничим і так званим рядчиком робіт тогочасної лаври виступав місцевий каменяр, неперевершений майстер українського барокового стилю, Степан Дем’янович Ковнір. Власне, саме він лишив звід про те, що задля мурування цієї дзвонної башти навесні 1754 року за рахунок фортечного валу розширили будівельну ділянку, і що цегляні роботи, від фундаменту до завершення, були виконані до кінця наступного року.
Дзвіниця на Дальніх печерах
Також вважається, ніби для влаштування складної конструкції бані, декоративним оздобленням і тиньком дзвіниці біля 1761 року братією був запрошений італійський живописець Веніамін Фрідеріче. Ще за два десятиліття, коли монастир вже очолював Зосима (Валькович), імпозантні верхи будови позолотили.
Ансамбль дзвіниці і церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах
Три дзвони для дзвіниці – вагою в сто десять, п’ятдесят і двадцять п’ять пудів – відлили коштом доброчинних пожертв пастви й за старань доглядача Дальніх печер, ієросхимонаха Тимофія. Щоправда, найважчий з них, виготовлений в Тулі 1752 року, попервах підняли на Велику лаврську дзвіницю, а інший, званий буденним, 1791 року розбився і його довелося переливати. Зрештою, на початку XX століття на башті вже знаходилося цілих сім дзвонів. На жаль, за більшовицького режиму, 1925 року, три більші дзвони були викрадені.
Дзвіниця на Дальніх печерах, світлина експедиції C. Таранушенка, перша третина XX ст.
Дзвіниця на Дальніх печерах є двоярусною і квадратною у плані. Вона має наріжні контрфорси і на кожному фасаді по два пристінні пілони. Загальна висота споруди з хрестом складає 42,6 метри, з яких мурована частина під дахом становить лише 19 метрів.
Перший ярус дзвіниці на Дальніх печерах
В нижньому ярусі вежі, на осі захід–схід, знаходиться проїзд. До нього ведуть півциркульні отвори. Перекриття транзитного простору всередині завершено цегляним циліндричним склепінням. Обабіч проїзду містяться приміщення сторожки (з півночі) й із дерев’яними сходами (з півдня). Понад порталами прорізано лучкові й, вище від них, невеликі овальні віконця. Весь перший ярус опоясує стрічковий руст.
Другий ярус дзвіниці на Дальніх печерах
Горішній ярус сконструйовано задля розміщення дзвонів. Він має цокольну частину із вступними п’єдесталами колон і вище – чотири значні півциркульні прорізи. Колони тут тримають антаблемент з великим, сильно розкріпованим карнизом:
Ансамбль дзвіниці і церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах
Верх дзвіниці – справжня барокова корона, чи не найскладніша за конструкцією в усій Україні. Її складають
Конструкції дахової частини вироблені з дерева, вкриті мідною бляхою і позолочені.
Ліпний декор дзвіниці на Дальніх печерах
Незабутньою окрасою цієї башти також являється вибагливий декор її фасадів. Ліпні елементи виконано в техніці різьблення по сирому тиньку – побілені, вони ефектно контрастують із тлом (колись бірюзовим а нині світло синім). Класичні форми, такі як акант і волютоподібні завитки, тут доповнюють барвінки, квіти, ґрони винограду – мотиви стилізованої української флори.
Ліпний декор дзвіниці на Дальніх печерах, світлина експедиції C. Таранушенка, перша третина XX ст.
На першому ярусі медальйони над арками і овальні вікна оздоблено рослинними орнаментами, постатями янголів, путі, коронами й двоголовими орлами. Розкріпований антаблемент тут прикрашають зубці з китицями, смужки і намиста, ніби на іонах.
Медальйон в декорі дзвіниці на Дальніх печерах
Фільонки із традиційним українським орнаментом на другому ярусі оформлюють фриз, п’єдестали колон й бічні площини наріжних контрфорсів. Пишне обрамлення мають також розміщені на осях отворів медальйони. В цих різноманітних форм нішах змальовано композиціями на релігійні теми. На жаль, автентичні розписи не збереглися й перед нами роботи сучасних іконописців.
Медальйон в декорі дзвіниці на Дальніх печерах
Протягом XIX – XX століть дзвіниця на Дальніх печерах лаври пережила багацько ремонтів і реставрацій. У 1850-х роках київський єпархіальний архітектор Павло Спарро повністю замінив дерев’яні конструкції дахової частини, зберігши при цьому первісні форми шпилів й двозаломного верху. При ньому верхні баньки було позолочено, а основну велику баню пофарбовано мідянкою. Пізніше шпилі довго лишали блакитними, а початковий блиск повернули лише за робід, проведених у 1957 – 1962 роках під наглядом архітекторів Р. Бикової та М. Александрової (Говденко).
Колони дзвіниці на Дальніх печерах
Від 1925 року дзвіницю включено до складу Києво-Печерського заповідника. Із 1988 року її надали в оренду монастирю й сьогодні споруда використовується за своїм первісним призначенням.
