Свідок епохальних подій і взірець виняткової мистецької досконалості, цей храм – справжній діамант в намисті української барокової спадщини. Його впізнаваний, завершений сімома золотавими банями, силует вже котре століття домінує на Монастирській горі понад річкою Ворсклою й усіма мальовничими лісистими околицями селища Червоний Шлях.
Хрестовоздвиженський собор Хрестовоздвиженського монастиря, Полтава
За приклад для нового головного храму в городянській (тобто полковій) обителі, найімовірніше, було взято Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря, авторства Йоганна Баптиста Зауера. Серед ініціаторів його появи називають і гетьманів-Іванів, Самойловича та Мазепу, і двох Василів – батька й сина Кочубеїв, і полковника Івана Іскру. Інколи всіх разом, але частіше окремо.
Ансамбль Хрестовоздвиженського монастиря, Полтава
Більш-менш точно відомо, що 1693 року Хрестовоздвиженський монастир спустошили татари. Й, що під час війни між шведами і московитами 1709 року тут з 28 квітня по 27 червня знаходилася резиденція короля Карла XII. Тоді із земляних бастіонів обителі шведські війська навіть обстрілювали сусідню полтавську фортецю – займану росіянами.
Бані Хрестовоздвиженського собору, світлина експедиції С. Таранушенка, 1932 р.
Що напевно, всі ці обставини не конче сприяли скорішому завершенню будівництва. Вважається, що довели до розуму церкву при полковникові Василі Кочубеї молодшому, тобто не пізніше 1743 року. Але освячено її було більше ніж за десятиліття, 1756 року, коли Полтавщину очолював Андрій Горленко – останній на полковничій посаді перед остаточною ліквідацією Гетьманщини.
Хрестовоздвиженський собор Хрестовоздвиженського монастиря, Полтава
Архітектура собору на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього – це синтез старовинної композиції давньоруського монастирського храму, західноєвропейського стилю бароко і традиції українського народного дерев’яного зодчества. Храм складають ядро хрестовокупольної структури – системи перекриття, у центрі якого на вітрилах, спираючись на чотири стовпи, здіймається центральна баня – і видовженої нави в бік головного входу. Над західним порталом, подібно до костелів, здіймаються дві бані, наче вежечки, на восьмигранних підбанниках, а ще чотири таких самих баньки стоять семирічно ромбом обабіч головного куполу, ніби в типової п’ятидільної дерев’яної церкви. Будівля мурована з цегли, тинькована і побілена. Її довжина сягає 30 метрів, а висота – 28 метрів.
Фронтон Хрестовоздвиженського собору
Фасади собору прикрашено у доволі стриманій і суворій манері. На відміну від схожого храму у Мгарі, полтавський красень у середині XVIII століття не піддався рясному оздобленню ліпниною й тому зберігся у більш автентичному стані. Його стіни прорізають довші й коротші вікна, обрамленні сандриками і лиштвою. Ритм формам задають гладкі пілястри. Під карнизом розташовані рельєфні рамця для ікон у обрисах шестигранників і квадрифолій. Фронтони всі – трикутні. Вигадливий квітчастий декор помічається тільки у ошатних вхідних порталах.
Вхідний портал Хрестовоздвиженського собору, світлина середини XX ст.
Храм отримав чотири престоли: головний, Воздвиження Хреста Господнього, 1756 року; Благовіщення Пресвятої Богородиці, 1756 року; Святителя Миколая Чудотворця, 1761 року; Іоанна Хрестителя, 1795 року. У соборній підземній крипті, серед інших, були поховані Афанасій (Вольховський), єпископ Могилевській і Полоцький, та Амвросій (Серебреников), архієпископ Катеринославський і Херсонсько-Таврійський. Однак, іїх рештки загинули у пожежі 1943 року.
Іконостас Хрестовоздвиженського собору, світлина експедиції С. Таранушенка, 1932 р.
У 1772 році інтер’єр собору прикрасив розкішний чотириярусний іконостас, виконаний скульптором-різьбярем Сисоєм Шалматовим й іконописцем Василем Реклінським у стилістиці рококо. Він перекривав споруду у всю її широчінь й здіймався аж до центрального підбанника. На жаль, цей дивовижний мистецький витвір було знищено радянською владою 1933 року. Його відтворення почалося лише на початку XXI століття. У формах, близьких до первісних, новий вісімнадцятиметровий іконостас постав 2010 року. В життя проект Віктора Бабенка й Романа Ругалова втілила майстерня останнього. Липове дерево, з якого вирізьблено всі елементи, позолочено не було, тож вся конструкція справляє водночас урочисте і доволі тепле враження.
Хрестовоздвиженський собор Хрестовоздвиженського монастиря, Полтава, 1940-і рр.
Із приходом до влади в Україні більшовиків Хрестовоздвиженський монастир було закрито й розорено. В роки II світової війни головна святиня обителі зазнала значних руйнувань Втім, на відміну від багатьох інших українських церков, протягом наступних кількох десятиліть за ініціативи головного архітектора Полтави Лева Вайнгорта її відновили.
Інтер’єр Хрестовоздвиженського собору, світлина з книги «Полтава», В. БабенкО, 1990-і РР.
У 1963 році Хрестовоздвиженський собор став однією з локацій зйомок фільму «Італійці браві хлопці». Історична драма про події 1941 – 1943 років на німецько-радянському фронті була собою сумісним виробництвом Італії і Радянського Союзу. Її режисерами виступили Джузеппе Де Сантіс й Дмитро Васильєв. Знаменитий полтавський храм з’являється у сцені переслідування італійськими солдатами місцевих мешканців: пораненого парубка і дівчини, роль якої зіграла полтавчанка Жанна Прохоренко. Що характерно, у стінах сакральної споруди, згідно сюжету, міститься зерносховище: насіння навалено горою до країв церковних хорів. Й коли українських юнаків це аніяк не дивує – вони просто ховаються в сіні – то італійці вражені. Один з них, потрапивши до центральної нави, починає хреститися.
Хори Хрестовоздвиженського собору, кадр з фільму «Italiani brava gente», 1963 р.
Велика реставрація собору відбулася разом із його передачею релігійній громаді – від початку 1990-х й до 2010-х років. Окрім іконостасу, було відновлено тинькування стін ззовні й в середені, а також доведено до ладу всі декоративні елементи.
Центральна нава Хрестовоздвиженського собору, кадр з фільму «Italiani brava gente», 1963 р.
