Цей надзвичайної і витонченої краси храм був беззаперечним надбанням старовинного козацького містечка. Його поява й подальша історія оповиті легендами. Світлини ж, що зберегли для нащадків оригінальний образ пам’ятки, свідчать про її надвисоку художню цінність. На жаль, радянський режим того не оцінив, і до середини XX століття унікальну дивовижу було зруйнувано.
Благовіщенська церква, південний фасад, Баришівка, світлина Г.Павлуцького, початок XX ст.
Згідно переказу, одного разу подружжя купців Лієнків, Гнат і Катерина, рушило на ярмарок в містечко Кобижча, що під Ніжином. Стали вони дорогою перепочити, як раптом кінь їхній вдарив по землі копитом, а ґрунт тут і провалився. Й у ямі Лієнки знайшли превеликий скарб. Та кошти вирішили не привласнювати, а, вгледівши у події промисел Божий, пожертвували їх на фундацію нової мурованої церкви в рідній Баришівці.
Благовіщенська церква, Баришівка, світлина 1918 р.
Вважається, що Благовіщенський храм було споруджено 1722 року. Ймовірно, за прототип йому послужила знаменита церква Покрови Пресвятої Богородиці у Сулимівці – усипальня славнозвісного козацького роду Сулим. До слова, представник цього могутнього сімейства, Семен Іванович, наприкінці XVIII століття став останнім баришівським полковником. Будівлі ж місцевого храму і сулимівського подібні, в першу чергу, за своїми об’ємно-просторовими рішеннями. Та баришівський взірець отримав явно більш яскраве оздоблення.
Благовіщенська церква, західний фасад, Баришівка, світлина початку XX ст.
Благовіщенська церква була мурована, тинькована і побілена. В плані являлася тридільною, що вельми типово ще для дерев’яного українського зодчества. Мала гранчастий вівтар, більшого об’єму центральну наву й прямокутної форми бабинець. Східну і західну частини завершували глухі маківки. Головна ж баня – грушоподібна, барокова, двозаломна – здіймалася посередині, на потужному циліндричному світловому підбаннику. На загал, таке рішення композиції надавало храмові вигляд триверхого. В середині XIX століття з усіх сторін до нього доєднали невеликі притвори із двоскатними дашками, що почасти зіпсувало гармонійність первісних форм.
Благовіщенська церква, Баришівка, світлина Г.Павлуцького, початок XX ст.
Головною окрасою екстер’єру споруди варто відзначити хвилястий фронтон із нішами для ікон понад західним фасадом. Його було прикрашено фігурними півколонами, лучковим сандриком й неймовірної вигадливості рослинною ліпниною. Нижче тут, під розкріпованим карнизом, фриз прикрашали керамічні різнокольорові розетки. Ліпний декор також можна було помітити обабіч вікон-квадрифолій з решти боків храму. До того ж усі стіни будови членували лаконічного характеру пілястри.
Благовіщенська церква в Баришівці, світлина початку XX ст.
При храмі Благовіщення була окрема дзвіниця, а також, згідно довідкової клірової книги Полтавської єпархії, початку ХХ століття, до нього у 1783 році приписали невелику дерев’яну Успенську церква, що стояла на цвинтарі. Окрім того, лишилася оповідь про те, що серед церковного начиння знаходилася ікона великомученика Лаврентія, котра, ніби-як, в середині XVIII століття сама дивовижним чином припливла річкою до міста.
Благовіщенська церква, південний фасад, Баришівка, світлина П. Жолтовського, 1931 р.
Благовіщенську барокову перлину більшовики знищили 1939 року. Під час демонтажу храму було відкрито його підземну крипту. У склепі знайшли рештки чоловіка і жінки – засновників церкви Лієнків. До подиву радянських варварів, на них все ще лишався одяг, зокрема, вишивані сорочки. Однак, на жаль, зберігати унікальні артефакти ніхто не став. Натомість, коли у 1970-х роках поряд почалися будівельні роботи, відкрилися ще певні поховання – священнослужителів. Їх облачення, буцімто, забрали до колекції співробітники одного з переяславських музеїв. Сьогодні ж на місці давньої козацької церкви стоїть Баришівська дитяча музична школа, поряд з котрою знаходиться створений у 1987 році літературно-художній музей Тараса Шевченка.
