Урочисте полотно, що змальовує одного з найвпливовіших політичних діячів Гетьманщини кінця XVII століття – справжній шедевр українського барокового живопису. Сьогодні він належить колекції Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Ґалаґана. Та шлях цього твору до зібрання й історія самої його появи сповнені захопливих подробиць та інтриги. Власне, як і біографія портретованого тут козацького старшини.
Портрет Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігівський обласний художній музй імені Григорія Ґалаґана.
Доволі довго вважалося, що даний образ Генерального Обозного Війська Запорозького за гетьманів Самойловича і Мазепи був створений у якості епітафійного – тобто посмертного. Мовляв, невідомий автор написав його вже після поховання Василя Дуніна-Борковського у березні 1702 року в Успенському соборі чернігівського Єлецького монастиря. Принаймні, впродовж багатьох наступних десятиліть ця чимала картина – розміром 2 метри 14 сантиметрів на 1 метр 24 сантиметри, написана темперою на трьох з’єднаних між собою дерев’яних дошках – точно знаходилася над первісним місцем упокою шляхетного можновладця, у правому боці паперті храму. Одначе, сучасні дослідження і, зокрема, кандидатська дисертація історика Ігоря Нетудихаткіна, переконливо доводять, що описуваний художній твір з’явився щонайменше за півтора десятки років до кончини вельможного політика. І на це доволі чітко вказують виведені на портреті деталі.
Копія портрету Василя Дуніна-Борковського, XIX ст., Національний музей історії України, Київ
Василь Дунін-Борковський тут має на плечах оздоблений чорним хутром кунтуш. Взутий він у червоні чоботи, підперезаний червоним поясом і вбраний у жупан. Останні два елементи одягу орнаментовані золотистими рослинними візерунками, характерними чернігівській вишивці тієї доби. Подібний костюм видається скромнішим, ніж міг би собі дозволити Генеральний Обозний і скоріше доречний саме Чернігівському полковникові, на посаді котрого герой портрету перебував між 1672 і 1685 роками.
Деталі портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
За правим плечем шляхетного воїна розміщено ікону. Це Єлецька Богородиця – святиня, із появи якої ще від XI століття бере початок однойменний монастир у Чернігові. Дунін-Борковський впродовж кількох десятиліть тримав над Єлецькою обителлю патронат: власним коштом відновлював стародавні церкви, будував нові келії, спонсорував появу розкішного барокового іконостасу у її соборному храмі. Найімовірніше, саме в тому іконостасі по його завершенню й був розміщений список ікони, який виведено поряд із ктитором на портреті. Ікона тут символізує всі благі справи, що їх чимало пан Василь здійснив на користь церкви. Варто уточнити, що на полотні зображено пізнішу копію Єлецької Богородиці, оскільки домонгольський оригінал було остаточно втрачено ще на початку XVI століття. Втім, й ця варіація святого образу донині не вціліла, а наявний тепер у Чернігові пізніший список доволі відчутно від неї відрізняється.
Єлецька ікона Божої Матері, ліворуч – з портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст.; праворуч – список початку XVIII ст., Єлецький монастир, Чернігів
У протилежному від ікони куті – герб польського шляхетського роду Дуніних «Лебідь», де один сріблястого пір’я птах із золотими лапами і дзьобом знаходиться у червоному щиті, а другий – над короною. Цей герб Василь спадкував у батька Каспера. Той також обіймав полковничу посаду, але ще у Речі Посполитій. За однією з версій, він за заслуги у Смоленській війні отримав в нагороду від польського короля Владислава IV маєтки у Чернігівському воєводстві, де й заснував село Бірківка, майбутнє родове гніздо української гілки Дуніних.
Герб Дуніних «Лебідь», фрагмент портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
Лівою рукою пан на картині підтримує шаблю із коштовно оздобленим руків’ям й у розкішних піхвах – символ знаного військового звитяжця. Клинок належить до впізнаваного типу – перський шамшир. І один подібний шамшир XVII століття із гербом «Лебідь» до сьогодні зберігається в колекції історичного музею у Дніпрі. Ця обставина дозволяє припустити, що шабля на картині списана зі справжнього і вкрай конкретного взірця. Вона, вочевидь, для власника мала надважливе значення і, ймовірно, мусила нагадувати про найславніші його бойові заслуги – участь і перемоги чернігівців на чолі з Дуніним-Борковським у Чигиринських походах наприкінці 1670-х років.
Шабля типу шамшир, фрагмент портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
Головним атрибутом влади, так званою козацькою клейнодою, виступає на портреті булава у правиці можновладця. Їй би належало означати статус Генерального Обозного. Однак, проведені в останні десятиліття дослідження полотна у інфрачервоних та ультрафіолетових променях дозволили виявити під пізнішим дофарбуванням дещо інший предмет. Як з’ясувалося, початково Дунін-Борковський стискав долонею пірнач – клейноду полковників Війська Запорізького. Й те, що пірнач покладено на полковничу шапку з хутряним опушком, може означати доволі визначний епізод біографії портретованого – полишення ним владної посади у Чернігові у 1685 році.
Булава написана згори пірнача, фрагмент портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
На 1685 рік вказує і Євангеліє у багатій оправі, що лежить під правою рукою ктитора. Попри те, що у чернігівських музеях зберігається кілька Біблій з дарчими написами полковника Василя, оформлення жодного з їхніх окладів не співпадає із тим, який представлено на картині. Проте, дизайн останнього дуже схожий на такий, як робили чернігівські золотарі у другій половині XVII століття. До того ж відомо про втрачене нині Євангеліє Єлецького монастиря, котре супроводжував текст, що воно
властнымъ коштом своимъ и накладом уроженный его милость панъ Василій Дунин Борковскій, полковникъ Чернѣговскій, такъ удобре и оправивши надалъ за отпущеніе греховъ своихъ до обители Елецкой, року 1685 ноября 3 дня.
Євангеліє, фрагмент портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
Найзагадковішою особливістю портрету є те, що права і ліва ноги полковника ніби-як помінялися місцями. Деякі науковці припускали через це, що за початковим авторським задумом Дунін-Борковський мав сидіти за столом, схрестивши ноги під жупаном. Втім, проведений із застосунком сучасних технологій аналіз нічого подібного не віднайшов. Тож, любителі містики вбачають у цьому нюансі закладений художником, а можливо і замовником, потаємний смисл.
Ноги в чоботах, фрагмент портрету Василя Дуніна-Борковського, кінець XVII ст., Чернігів
Розповсюджені наприкінці XIX століття перекази оповідають, що ніби-як невдовзі по похованню Генерального Обозного із всіма урочистостями у Єлецькому монастирі, почав він ночами із домовини підійматися. У супроводі гайдуків і слуг гуляв Черніговом і катався до свого маєтку в Бобровиці, де влаштовував для відьом і чортів застілля до самого ранку. Тривало ж так, доки нарешті місцевий архієпископ Іван Максимович не відгукнувся на прохання вдови небіжчика те безладдя припинити. Одного разу святий отець встав на мосту через річку Стрижень на шляху Дуніна-Борковського до свого палацу й осяяв його хресним знаменням. І в ту ж мить весь почет Обозного розтанув у нічній імлі, а сам упир разом із мостом провалився у воду річки. Легенда ця вкоренилася у пізнішому фольклорі, й за нею навіть у 1997 році був складений комікс «Яритник», нещодавно перевиданий.
Обкладинка коміксу «Яритник», видавництво UACOMIX
Та чи було хоч якісь реальне підґрунтя подібної міфотворчості, невідомо. Мабуть, збіглося кілька факторів. Шляхтича іноземного походження, скоріш за все, не конче позитивно сприймали козаки й посполиті за життя. Пізніше ж, коли в російській імперії набрала сили промосковська ідеологія, паплюження пам’яті українського полковника-мецената стало її органічним продовженням. Не дивно, що до другої половини XIX століття ктиторський портрет Василя Дудіна-Борковського прибрали з чернігівського Успенського собору. На видатний художній твір чекала довга дорога:
Ктиторський портрет Василя Дуніна-Борковського
Втім, обставини, за яких ще впродовж першого десятиліття XVIII століття тіло Генерального Обозного таки дійсно перенесли із стародавнього чернігівського собору де-інде в інше місце, лишаються загадковими.
