Зведена у другій половині XVII століття, ця будівля є однією з найдавніших збережених пам’яток цивільного зодчества на Лівобережжі Дніпра. Вона слугувала адміністративним потребам кількох українських гетьманів, а пізніше, за генерального судді Василя Кочубея, була перетворена на житлову резиденцію. Й саме в цій якості проіснувала впродовж кількох наступних століть. Переживши чимало епізодів нищення і відбудов, кам’яниця сьогодні є одним з ключових музейних майданчиків Національного історико-культурного заповіднику «Гетьманська столиця».

Будинок Генерального суду (Кочубея), Батурин

Первісний будинок Генерального суду, найімовірніше, почали споруджувати за великої розбудови Батурина часів гетьманування Дем’яна Ігнатовича-Многогрішного, тобто орієнтовно між 1668 і 1672 роками. Завершені роботи, мабуть, були при Іванові Самойловичі. За Івана ж Мазепи маєток опинився, як вважається, в особистій власності одного з найбільших магнатів Гетьманщини, генерального писаря, а зрештою і генерального судді Війська Запорозького, Василія Леонтійовича Кочубея.

Садиба Кочубеїв в Батурині на початку XVIII ст., за реконструкцією Ю.М.Ситого і С.В.Дмітрієнка

В той час суддівська резиденція за своєю об’ємно-плановою структурою являла собою, що найточніше, велику муровану хату: складалася з кількох кімнат і сіней, які примикали одна до одної. Вона була одноповерховою, мала кілька входів і завершувалася, відповідно українській барокові традиції, черепичним або ґонтовим дахом із двома заломами. Аби стверджувати, яким міг бути початковий декор фасадів, на сьогодні відомостей достатньо не вистачає.

Плани наземного поверху і підвалу Будинку Генерального суду в Батурині, за обмірами М.Цапенка, 1967 р.

Будинок Кочубеїв був єдиним, що пережив безжальне спалення гетьманської столиці російськими військами під керівництвом Алєксандра Мєньшікова у листопаді 1708 року. Втім, навряд він не зазнав значних ушкоджень. У середні XVIII століття кам’яницю разом із парком придбав гетьман Кирило Розумовський. Та, як відомо, він у Батурині взявся розбудовувати власний палацовий комплекс.

Парк колишньої садиби Кочубеїв, Батурин

Згідно висновків певних досліджень, у XIX столітті старовинні стіни будинку Генерального суду по зовнішньому периметру були обкладені новою цегляною кладкою. Таким чином давнішня споруда опинилася, ніби-як, упакованою у футляр. Тоді ж певні частини оригінального об’єму були розібрані, й натомість додані невеликі ризаліти з двох поздовжніх сторін.

Зондаж цегляної кладки Будинку Генерального суду в Батурині

Від моменту появи і до наших днів у автентичному стані зберігся підвал будови. До нього з невеликих окремих сіней першого поверху спускаються круті сходи. Підземних приміщення два: більша прямокутна камера із глибокими нішами-шафами у стінах і додаткова, майже квадратна, менша кімната, до якої веде арочний отвір. Перекриття тут – це напівциркульні склепіння з розпалубками.

Підвал Будинку Генерального суду в Батурині

Отчий дім собі у власність Кочубеї повернули у другій половині XIX століття. Й хоча постійно жоден представник сімейства тут не проживав, та цінну історичну пам’ятку нащадки Генерального судді Василя повсякчас утримували у гарному стані. За парком і будинком повсякчас наглядав спеціальний сторож.

Ставок в садибі Кочубеїв в Батурині, світлина початку XX ст.

По тому, як внаслідок більшовицької окупації України родині власників довелося рятуватися від переслідувань і терору  закордоном, кам’яниця надовго лишилася стояти безгосподарною. І тільки у 1925 році на неї звернуло увагу місцеве  Товариства Бджолярів. За його ініціативи тут було відкрито музей знаменитого винахідника рамкового вулика, основоположника нових методів бджільництва – й до того ж уродженця села Митченки , що біля Батурина – Петра Івановича Прокоповича.

Пасіка Петра Прокоповича, експозиція на території садиби Кочубеїв, Батурин

На жаль, будівля сильно постраждала в роки II світової війни – вціліли хіба її підвали і частково деякі стіни. У стані практично повної руїни вона перебувала протягом кількох десятиліть. Реставрація будинку розпочалася лише у 1970 році. Її виконали фахівці міжобласної спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні на чолі з А. Крохіним. Зрештою у відновлених приміщеннях почала діяти експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею.

Будинок Генерального суду (Кочубея), Батурин, світлина фондів ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, 1962 р.

Із здобуттям Україною незалежності на базі цього музею 1993 року було створено Батуринський державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». За його діяльності і, зокрема, за сприяння президента Віктора Ющенка, між 2003 і 2005 роками була проведена масштабна реконструкція маєтку Кочубеїв. Тоді ж були здійснені детальне археологічне дослідження його ділянки і якісний новий благоустрій прилеглої території.

Будинок Генерального суду (Кочубея), Батурин

Видається, що найбільш вражаючою локацією оновленого музею є його незмінений від початку існування підвал. Тут відтворено інтер’єр в’язниці: в одній кімнаті за столом сидить козацький писар, а в іншій, за ґратами, утримується невільник. Обидва образи втілюють воскові фігури, виконані майстрами-спеціалістами з Києва. З цікавих подробиць: достеменно відомо, що саме в Батурині перед відправкою на заслання до Сибіру знаходився під вартою славнозвісний кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. Тож, не виключено, що йому особисто довелося побувати у цих підземних казематах.

Фігура невільника в підземеллі Будинку Генерального суду в Батурині

Крім того, в чотирьох кімнатах будинку висвітлено різні етапи його історії і діяльність персоналій із ними пов’язаних. Виявлені під час розкопок пічні кахлі, замки й ключі, прикраси від люстри та інші предмети дизайну і побуту створюють експозицію, присвячену будівництву і перебудовам пам’ятки. Тут, наприклад, цілком відтворено старовинну грубу.

Реконструкція старовинної груби, Будинок Генерального суду (Кочубея), Батурин

Окрема зала присвячена темі кохання Івана Мазепи і Мотрі Кочубей. В ній демонструються копії ймовірних листів гетьмана до суддівської доньки, образ Богоматері, подарований на початку XVIII століття Мазепою православній церкві в Жовкві, а також пізніші полотна і гравюри, що їх надихав оповитий легендами роман.

«Кохання Івана Мазепи», ліногравюра Василя Лопати в колекції Будинок Генерального суду (Кочубея), Батурин

Про строкатої вдачі рід Кочубеїв оповідають копії портретів його представників й низка речей доби Гетьманщини: срібні натільні хрести, монети, посуд,  люльки і навіть пояс діяча козацької старшини. Також для наочності складено генеалогічне дерево уславленого сімейства.

Вітальня Кочубеїв, експозиція Будинку Генерального суду (Кочубея), Батурин

Й, нарешті, окрема експозиція оповідає про останнього власника Батуринської садиби, Василя Петровича Кочубея. Тут, в обстановці вітальні, виставлені родинні меблі з різних кочубеївських маєтків й вивішені старовинні світлини.