В українській архітектурі не існує жодного прямого аналогу цього дивовижного витвору – його композиційного вирішення і урочисто-загадкового декору. Поєднавши найкращі напрацювання багатьох попередніх років, він наприкінці другого десятиліття XVIII століття став матеріальним втіленням мистецького генія усієї Гетьманщини. Та чи не більшу цінність має встановлений у храмі фантастичної краси іконостас – єдиний зі збережених у своєму роді.
Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях, літографія за малюнком невідомого автора, друкарня М. Арандаренка в Полтаві, середина XIX ст.
Однойменна дерев’яна церква існувала в межах фортечних укріплень сотенного містечка від другої половини, як вважається, XVII століття. Поставлена вона була, разом із шпиталем і шинком, за ініціативи можновладного полковника миргородського, вихідця з молдавського боярства, Павла Апостола-Катарджи – засновника українського роду Апостолів. Його син, Данило, що на схилі літ сягне вищої владної ланки у козацькій державі, волів, вочевидь, батька перевершити. Тож, орієнтовно наприкінці 1718 року він розпорядився поряд із старим храмом почати зводити новий – мурований і значно монументальніший.
Віконна лиштва сандрик на фасаді Спасо-Преображенської церкви, Д. Н. Яблонський, акварель, 1952 р.
Згідно певних джерел у будівництві брали участь каменярі з Полтави і Опішні. Втім, якщо і так, та судячи з характеру зовнішнього опорядження церкви її автори були добре обізнані не лише на місцевій традиції, але також і на смаках допетровської (або ж тогочасної провінційної) Московії. Через це деінде по фасадах зустрічаються елементи умотивовані кокошниками – як-то кілевидні сандрики над деякими вікнами і подібних обрисів ніші під ікони.
Пам’ятник гетьману Данилі Апостолу Спасо-Преображенської церкви, Великі Сорочинці
Будівельні роботи розтяглися більше, ніж на півтора десятиліття, й явно прискорилися лише по тому, як Данило Апостол здобув булаву. Зрештою, 1732 року Спасо-Преображенський храм було довершено й освячено.
Ікона Святої Уляни, що має риси обличчя дружини гетьмана Данила Апостола, намісний ряд іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях
А вже зовсім скоро, 5 лютого 1734 року, у склепі церкви ясновельможний її засновник і спочив. Церемонію його поховання справив архієпископ Київський і Галицький – на тоді ще не митрополит – Рафаїл (Заборовський). Відтак тут була облаштована родова усипальня. В ній віднайшли упокій дружина гетьмана Уляна, у дівоцтві Іскрицька, і його син – тезка діда і також миргородський полковник – Павло.
Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях, фрагмент світлини Григорія Логвина, 1970-і рр.
Церква від початку розташовувалася посеред резиденції Апостолів, неподалік неіснуючого нині гетьманського чи-то будинку, чи-то палацу. Вона виситься на крутому схилі над річкою Псел й фактично домінує над усією околицею. Окремо сприяє загальній ефектності споруди обрана творцями структура – коли усі об’єми групуються немовби уступами піраміди навколо високої центральної бані.
План Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях
Взагалі ж первісно будову увінчували цілих дев’ять верхів. Окрім наявних п’яти – великого центрального і чотирьох менших, над раменами – ще чотири колись, до пожежі 1811 року, завершували нижчі бічні камери в міжрукав’ях. Власне, саме ці прямокутні камери, звані також компартиментами, забезпечують унікальну особливість даної будівлі: додаючись по кутах до хрещато-гранчастої в плані основи, вони роблять церкву дев’ятидільною. Інших мурованих хрещатих дев’ятидільних храмів в Україні немає.
Бані Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, світлина експедиції Стефана Таранушенка, 1926 р.
Центральна баня має два залами й стоїть на масивному світловому підбаннику. Менші, бічні баньки, додаткових ярусів (ймовірно, внаслідок перебудов) не отримали й накривають вони значно скромніші восьмигранні підбаннички. Що між усіма банями спільного – то це золочені хрести й маківки на кінцях. Фарбовано всі верхи, як і дахи, зеленим кольором, по дерев’яних кроквах і кружалах їх покриває спеціальна сталь.
Фасади Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях
Фасади храму тиньковано і побілено. Грані рамен і компартиментів оформлюють з країв пілястри однакової, доволі значної ширини. Над ними, під дахами, усі стіни обводять виразні розкріповані карнизи. Додаткову динаміку задають екстер’єру вікна, більш видовжені з котрих розміщені по трьох сторонах рамен, а менші, в два яруси – на кутових об’ємах. Всі вони рясно оздоблені лиштвою.
Декор над вхідним порталом Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях
Та найбагатшими зовнішніми прикрасами можуть похизуватися групи вхідних порталів, що їх український мистецтвознавець Григорій Логвин порівнює із тріумфальними брамами. Краще за цього знавця вітчизняного зодчества всю ту дивину, мабуть, і не описати, тож, далі його повна цитата:
Трилопатевий отвір обведено крупним наличником і оздоблено орнаментальною порізкою, іоніками та намистинами. Над порталом зроблено трилопатевий фронтон, що «тоном вище» повторює форму отвору. Фронтон спирається на великі кронштейни. Як його профілі, так і карниз оздоблені намистинами, іоніками й великими розетками. Вони нагадують солярні мотиви старослов’янського мистецтва. Мотив трилопатевої кривої дверного отвору підхоплює крупніший рисунок фронтону такого ж обрису, але повторений в іншій тональності. В лад криволінійних наростаючих ритмів вплітаються вертикалі кронштейнів фронтону, що продовжуються далі лініями пілястрів, а дійшовши горизонтального карниза, підхоплюються вертикалями тендітних колонок і наличником високого вікна. Лінійний рух згасає у фронтончику з арочним завершенням посередині і остаточно зупиняється в замкнутому обрисі кілевидної нішки. Завдяки пілястрам бічних граней, що фіксують всю композицію, скромні двері перетворюються, як сказано, в тріумфальний вхід. Усі профілі – карнизи, фронтончики, наличники вікон і дверей, пілястри біля порталів та карниз на рівні хорів – щедро вкриті різьбою. В її мотивах використано, поряд з елементами класичної архітектури – намистинами, іоніками, мо-дульйонами – народні орнаменти, трилисники, розетки та антропоморфні чоловічі й жіночі фігурки. Завдяки невеликому рельєфові та відсутності кольорового тла орнаменти здаються дуже легкими й ажурними.
Декор в інтер’єрі бабинцю Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, світлина експедиції Стефана Таранушенка, 1926 р.
Деякі розетки, подібні зовнішнім, названим Логвином «солярними», також можна помітити і всередині храму. Вони містяться у бабинці, під склепіннями низеньких приміщень під хорами. В основному ж внутрішній простір будівлі розкривається саме у висоту. Найбільша дистанція тут – від підлоги до верхівки центральної бані – становить цілих двадцять шість метрів.
Іконостас Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, світлина Сергія Венцеславського, wikimedia
Абсолютним надбанням інтер’єру храму є виготовлений у 1730-х роках полтавською майстернею сницаря Василя Реклінського семиярусний іконостас. Він займає всю ширину будівлі і складається з трьох частин: основної, що фігурою Спасителя здіймається до рівня вікон підбанника, й двох додаткових, у бічних вівтарях. Кожен вівтар має свої царські врата. Серед майже сотні по-бароковому яскравих і соковитих образів тут знайшлося місце й своєрідним портретам ктиторів-засновників святині: рисами гетьмана Апостола і його дружини наділені ікони їхніх небесних покровителів – Пророка Даниїла та Святої Уляни.
Запис у метричній книзі Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях про хрещення в ній 20 березня 1809 року Миколи Гоголя
На початку XIX століття невеликим маєтком неподалік Спасо-Преображенської церкви у Сорочинцях володів талановитий український лікар Михайло Трохимовський. Якось до нього завітало дворянське подружжя при надії. Втративши раніше двох немовлят Василь і Марія сподівалися на допомогу авторитетного спеціаліста. Й справді, пологи минули успішно. Так 1 квітня 1809 року у будинку лікаря народився майбутній видатний український письменник Микола Гоголь. За два дні у старому козацькому храмі хлопчик був хрещений. Його хрещеним батьком став син згаданого вище ескулапа, полковник імператорської армії Михайло Михайлович Трохимовський.
Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях, світлина експедиції Стефана Таранушенка, 1961 р.
Ймовірно, у днину більшовицької наруги зв’язок із біографією видатного літератора вберіг старовинну церкву від знищення. Й, хоча у 1937 році її було закрито, а дерев’яну класицистичну дзвіницю, що майже сім десятиліть поспіль простояла поряд, зруйновано, та все ж бодай внутрішнє начиння храму вціліло. На відміну від тисяч інших зразків української барокової спадщини.
Спасо-Преображенська церква, Великі Сорочинці
В роки другої світової війни будівля дещо постраждала – втратила автентичні завершення своїх бань. Втім, між 1941 й 1960 роками в її стінах навіть тимчасово відновилися богослужіння. Після включення храму до списку пам’яток архітектури 1963 року в ньому розпочалися реставраційні роботи. Вони тривали майже чверть століття. У 1992 році будівлю передали на утримання місцевою релігійною громадою. Невдовзі поряд було споруджено доволі сумнівного штибу конструкцію дзвіниці, для котрої нащадки Гетьмана Данила Апостола, що проживають у Франції, передали сім мідних дзвонів.
Герб гетьмана Данила Апостола, стіна бабинця Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях, світлина Віктора Вечерського, сторінка ВУЕ
