Купці Горєлови заволоділи старовинною садибою неподалік від Контрактової площі наприкінці XIX століття. І за звичаєм, притаманним заможнім київським хазяям дотепер, вирішили не зберігати розташовану на ній старовинну споруду. Навіть попри те, що в суспільства розуміння її історичної цінності тоді вже існувало. Тож, попри протести громади, 1902 року давню будову знесли. Натомість замовили архітекторові Артинову порядний прибутковий дім з елементами псевдо і нео російського зодчества. Його можна побачити на розі вулиць Хорива і Межигірської і сьогодні. Місто ж втратило безумовно дуже цінну пам’ятку українського бароко.
Доходний дім купців Горєлових по Межигірській вул., 9, на місці Будинку Артемихи.
Званий той попередній будиночок був за ім’ям однієї з його власниць. А скоріш, через деякі риси її характеру. Аби не упустити колориту, процитуємо тут вслід за рештою джерел історика-етнографа Миколу Закревського. Ось, як він пише про власницю нерухомості, купчиху Артемиху:
Жінка ця була надзвичайно багата; люблячи нєгу і розкіш, вона наказувала підлогу своїх кімнат встеляти дорогими килимами і м’якими матрацами, але до своїх підлеглих і служителів була вкрай немилосердна. Однак Провидіння її покарало. За несподіваних обставин Артемиха втратила всі свої скарби; люди, гидуючи нею за колишні жорстокості, залишили її без будь-якої допомоги, і вона без покрову, на соломі край колишнього свого багатого будинку закінчила життя.
Якщо спробувати поміркувати, на скільки справедливою й логічною здається ця оповідь в наші дні, можна дійти висновку, що все було дещо інакше.
Вигляд будинку Артемихи відомий нам за літографією братів Тьєррі з Парижу, надрукованої у виданні Івана Фундуклея «Обозрение Киева в отношении к древностям», 1847 року. А описано його якнайкраще у книзі «Крізь віки: Київ в образотворчому мистецтві»: Це – двоповерхова кам’яна будівля, Т-подібна в плані; на кожному з торців – трикутний фронтон, прикрашений пілястрами і ліпленням. Стіни першого поверху розчленовані пілястрами, над вікнами – трикутні сандрики. Між першим і другим поверхами – багатий карниз. Архітектура будинку має перехідний характер: від суворих романських форм до пишних, барокових. Цікаво порівняти уявлення про стилі наприкінці ХХ і на початку ХІХ століть. Бо ж той самий Закревський характеризує архітектуру наступними чином: Подібно всім церковним і світським будівлям, спорудженим за часів Гетьманщини, будинок цей побудований у смаку німецько-польської архітектури XVII століття, коли переважало італійське рококо.
Будинок Артемихи за літографією братів Тьєррі початку ХІХ ст.
Тож, якщо компілювати два наведені вище описи разом, то українське бароко – це німецько-польська архітектура із переважанням італійського рококо, де суворі романські форми переходять до пишних, барокових. Звучить доволі химерно, й геть не відповідає сучасному розумінню подібного зодчества.
Будинок Артемихи, гіпотетична реконструкція вигляду наприкінці XVIII ст.
Варто уточнити, на момент своєї появи, приблизно в 1680-і – 1690-і роки, будинок Артемихи був одноповерховим; мав високі фігурні фронтони на бічних стінах й на фасаді ганку, а також – високий, по типу мансардного, верх із заломом. Другий поверх і покритий черепицею дах було споруджено у XVIII столітті.
