Образ родового палацу славетного українського керманича дарує нам, як то не дивно, не фактична історія або археологія, а натомість… українська література доби романтизму. Маєток, що його ніби-як звів Богданів батько у Суботові на початку XVII століття, оживає на сторінках твору Пантелеймона Куліша «Михайло Чарнишенко або Малоросія вісімдесят років тому» – першого історичного роману автора, виданого у 1843 році. Згодом письменницьке натхнення підштовхнуло чимало дослідників і мистецтвознавців сконструювати моделі Будинку Хмельницьких, котрі дотепер нерідко видаються за науково обґрунтовані. Втім, справжні рештки гетьманського помешкання на Чигиринщині доки все ще лишаються незнайденими.
Будинок Богдана Хмельницького в Суботові, макет за гіпотетичною реконструкцією Сергія Кілессо, 1993 р., музей Богдана Хмельницького, Чигирин
Ось старовинні низенькі вікна з овальною дугою, з кам’яними лутками, з круглим склом у дубових рамах, пофарбованих зеленою фарбою. Над вікнами виліплені з гіпсу, поперемінно, то коні, що біжать, то гармати, що димляться, – улюблені предмети Богдана Хмельницького, який провів майже все життя своє між гарматами і на коні. Ось товсті цегляні упори, що виходять широкою п’ятою наперед від дому. Залишки таких упорів і тепер ще видно у Суботові на тому місці, де стояла хата Хмельницького. Ось тонка гострокінцева вежа, прибудована вже Богданом до північного кута будинку замість упору та обведена тричі зубцями. Віконця її такі високі і вузькі, що, в порівнянні з грубими вікнами будинку, здаються довгими свердловинами. Ця вежа побудована за малюнком коринфського митрополита Йосафата, котрий жив при гетьмані Хмельницькому і згодом був вбитий у битві під Берестечком. Вона служила для святого старця молитовнею. Ось широкий, з дванадцятьма стовпчиками ґанок або, як тоді казали, рундук, що займає майже третину довжини фасаду і вистелений кам’яними плитами, які для краси посічені вигаданими квітами та різними невизначеної форми візерунками.
План Будинку Богдана Хмельницького в Суботові за гіпотетичною реконструкцією Сергія Кілессо, 1993 р.
Вочевидь, здебільшого на підставі цього опису з роману Куліша свою реконструкцію маєтку у Суботові розробив знаменитий архітектор і реставратор Сергій Кілессо. Сьогодні створений за нею макет будинку експонується в музеї у Чигирині. Втім, Кілессо особисто чимало часу у 1970-х і 1990-х роках провів на розкопках Суботівського замчища і у своїй праці, ймовірно, також мав би спиратися на певні дослідження віднайдених старовинних фундаментів.
Будинок Богдана Хмельницького в Суботові, малюнок, створений штучним інтелектом за гіпотетичною реконструкцією Сергія Кілессо, 1993 р.
Варто зауважити, що впродовж кількох попередніх століть розташовані тут, на схід від Іллінської церкви, рештки мурованої споруди нерідко приписувалися саме житлу Хмельницьких. Наприклад, їх змальовує широковідома акварель Тараса Шевченка, підписана рукою автора, як «Богданові руїни». Проте, у статті, яку після відвідин Суботова восени 1845 року, ймовірно, написав Кобзар для тогочасної київської періодики, чітко зазначається:
Ще років вісім тому залишалися від цього будинку руїни стін заввишки в сажень, але невігластво дозволило розібрати їх для фундаменту під церкву Медведівського монастиря. Тепер на місці будинку Хмельницького стоїть гумно. Місцями лише помітні сліди підмурку, за цеглинами, що вибиваються з-під трави.
«Богданові Руїни в Суботові», малюнок Тараса Шевченка, 1845 р.
Більше ніж століття по тому, у жовтні 1953 року, фіксовані Шевченком на малюнку залишки кам’яної будови було повністю розкопано експедицією, очолюваною знаним українським мистецтвознавцем Григорієм Логвином. Щодо побаченого професійний дослідник зробив наступний висновок:
це приміщення має невеликі розміри і не могло бути житловим будинком Богдана Хмельницького, або його батька. У такому приміщенні якщо поставити варисту піч, то ніде буде й повернутися, не те що зробити дві кімнати з сінями. Такі розміри характерні більше для оборонних веж та невеликих комор-кам’яниць.
План віднайдених руїн споруди на замчищі Хмельницьких у Суботові, обміри Григорія Логвина, 1952 р.
Про сіни і піч Логвин згадує, оскільки ці деталі зустрічаємо на сторінках «Михайла Чарнишенка…»:
тепер стоїмо у великій кімнаті, яка і в гетьмана Хмельницького у Суботові, і у сотника Чарниша у Воронежі називалася світлицею, що тоді означало – зала. Не кажучи про широку грубку*, на кахлях якої туди-сюди скакали кінні козаки; не кажучи про старосвітські стільці з високими різьбленими спинками і низенькими ніжками, про липові столи на левових лапах, про безліч зброї і портретів, розвішаних по стінах, про цілий іконостас великих і малих образів у головному кутку, як було і в гетьмана Хмельницького.
Пічні кахлі XVII ст., знайдені в Суботові та на інших локаціях Чигиринщини, музей Богдана Хмельницького, Чигирин
Ключовим нюансом Кулішевої інкарнації Богданового будинку є те, що на сторінках роману в дійсності йдеться зовсім не про Суботів. Описувана будівля з’явилася, ніби-як, на початку 1760-х років у Воронежі – сотенному тоді містечку Ніжинського полку. Натепер цей Вороніж перетворився на зовсім невелике селище Сумської області України, і, до слова, саме тут 2 лютого 1819 року – у сім’ї дрібного маєткового дворянина Олександра Куліша і доньки козацького сотника Катерини Гладкої – народився автор згадуваного нами твору.
Титул роману П. Куліша «Михайло Чарнышенко или Малороссия восемьдесят лет назад», 1843 р.
За текстом же «Михайла Чарнишенка…» батько головного героя, Воронізький сотник Петро Чарниш, якось дізнався, що його прадід Павло, будучи полковником у війську Хмельницького внаслідок низки колізій, мовляв, побував у гетьманських палатах у Суботові й отримав їхній малюнок-кресленик. Й тоді, ще в середині XVII століття, намірився звести в себе у маєтку на Лівобережжі копію побаченої споруди. Але не встиг. Тож за благородну місію відтворення історичної пам’ятки на новому місці взявся його правнук. І хоча сотник Петро таки успішно завершив почате, та автор із явним сумом завершує цей епізод наступними словами:
даремно допитливий антикварій-малоросіянин захотів би поглянути на цю історичну рідкість, проїжджаючи через Вороніж; даремно став би розпитувати, кому дісталася дорогоцінна хартія з малюнком та описом того будинку, в якому народився великий чоловік, який назавжди вирішив долю України та Польщі. Дев’яносто років, за допомогою переворотів і пожеж, знищили неоцінену для нас будову, а грубе невігластво, може, загубило чи-то безглуздо поховало між якогось домашнього мотлоху папір, який тепер в очах істинно освіченого Малоросіянина не мав би ціни; і єдиним джерелом для любителів батьківської старовин залишилася, щодо цього предмета, моя оповідь…
Будинок Богдана Хмельницького в Суботові, макет за гіпотетичною реконструкцією Сергія Кілессо, 1993 р., музей Богдана Хмельницького, Чигирин
Великою мірою міфотворчості із образом Будинку Хмельницького за романом Куліша сприяв радянський художник, реставратор і мистецтвознавець Ігор Грабар. На початку XX століття він розмістив значний уривок з «Михайли Чарнишенка…» у редагованому ним шеститомнику «Історія російського мистецтва». Щоправда, не вказавши назви твору. У підсумку соковите оповідання неабияк вплинуло на сприйняття громадськістю художньої вигадки.
Замок Богдана Хмельницького в Суботові, реконструкція Григорія Логвина, 1953 р.
Наведені письменником-романтиком архітектурні деталі здатні, здається, захопити фантазію читача і тепер. На кшталт такі:
Над ґанком замість теперішнього трикутного височить обрізаний зиґзаґами напівкруглий фронтон, які можна бачити ще й у наш час над добудовами старовинних церков. У цьому півколі такою ж, як і над вікнами, ліпною роботою зображений у барельєфі ведмідь, що видирає мед із вулика; кілька розламаних вуликів валяються біля його ніг, а пасічник підкрався ззаду до ведмедя і замахнувся на нього сокирою. Нам дуже важко було б розгадати цю алегорію, якби довкола неї зверху не було напису: Що буде, то буде; а буде те, що Бог дасть. Це було головне правило філософії Хмельницького та девіз повстання його проти Польщі.
Маєток Богдана Хмельницького в Суботові, малюнок, створений штучним інтелектом за гіпотетичною реконструкцією Сергія Кілессо, 1993 р.
Зрештою, навіть в останні десятиліття продовжують лунати досить неоднозначні думки стосовно видимих руїн на замчищі у Суботові. Так український археолог Юрій Павленко, що брав участь у розкопках 1990 року, не вважав, що призначення віднайденої споруди є достовірно з’ясованим. Він припускав, що це могла бути або башта-донжон, або, все ж таки, дійсно житловий будинок. Водночас його колега, Михайло Кучера, ознайомившись із результатами досліджень, висловив ідею, що відкритий фундамент міг належати центральній багатоповерховій частині будови, обабіч якої знаходилися з півночі і півдня додаткові дерев’яні приміщення.
Руїни на замчищі Хмельницьких, Суботів
Отож бо, коли у 2006 – 2009 роках на Суботівському замчищі почали створювати історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького», то монументальний павільйон – із елементами українського бароко в дизайні – звели саме із гадкою, що ним буде накрито рештки гетьманського палацу. Втім, останнім часом у відповідальних установах визнають, що під накриттям опинилися таки руїни певної оборонної вежі, а залишки вельможних маєтків ще, можливо, пощастить відкрити у майбутньому.
Павільйон над руїнами у комплексі «Резиденція Богдана Хмельницького», Суботів
*піч
