Нині у цьому затишному будиночку в самому центри київського Подолу розташовано музей Києво-Могилянської академії. Найкраще його оглядати зі сторони дворику навчального закладу. Якщо вздовж вулиці Сковороди зовнішню стіну оздоблено лише акуратними нішами без вікон, то з тильного боку ховається вельми ошатний фасад. Стіни тут рясно прикрашено пілястрами, сандриками та лиштвою, а на даху додано грайливий фронтончик із духовим віконцем. Все має вказувати на давнє і невід’ємно барокове походження цієї споруди.

Будинок Галшки Гулевичівни, вигляд з боку вул. Г. Сковороди, 2

Втім, справжня історія пам’ятки, як і в цілому днина заснування уславленої київської альма-матер, оповита легендами. Існує кілька версій того, що саме первісно знаходилося в цих стінах і, власне, коли їх було зведено:

• згідно з однією з них, тут за часів гетьмана Мазепи, наприкінці XVII – на початку XVIII століть, діяла поварня Братського монастиря;
• друга каже, що це була монастирська трапезна плата, зведена ще при митрополиті Петрі Могилі, тобто приблизно в 1630-і роки, й згадана у оповіданні про подорож козацькими землями знаменитим сирійським мандрівником Павлом Алеппським;
• третя ж здогадка – найцікавіша. Вважається, що це і є саме той будинок, котрий добродійка Галшка Гулевичівна разом з усім своїм подільським маєтком передала на потреби київського православного братства, від якого і бере початок теперішній Національний університет.

Будинок по вул. Г. Сковороди, 2, фото 1979 р., сайт pastvu.com

Останнє припущення, звісно, є найпривабливішим. Його правдивість свідчила би про фактичну наявність в місті найстарішої збереженої цивільної будови. Однак, точність даних цілком відповідає автентичності сучасного екстер’єру споруди. Який, власне, було доволі гіпотетично відтворено під час останньої реставрації 2006-2008 років. До того ж про жодну очевидну бароковість, чи інший певний стиль, в принципі не йшлося. Адже після великої пожежі 1811 року і багаторазових подальших переробок, будинок геть втратив чіткі архітектурні риси.

Проте, попри всі пережиті кам’яницею зміни, в цілому вона зберігає свою давню структурі: прямокутна в плані, має один поверх, центральний вхід з південного боку й глибокі склепінчасті підвали.