Зі всіх збережених житлових кам’яниць столиці цю вважають найстарішою. Вона постала на межі XVII і XVIII століть у самому серці тогочасного міста, поряд зі стародавніми київськими торжищами й пережила за свою довгу історію чимало драматичних подій і пригод. Сьогодні будинок має адресу – вулиця Костянтинівська, 6/8, що на розі із вулицею Хорива. В його стінах перебуває експозиція одного з найцікавіших міських музеїв.
Сандрик Будинку Київського Війта
Теперішнього вигляду пам’ятка набула внаслідок реставрації 1974 – 1978 років, коли авторський колектив на чолі з архітектором В. Т. Цяух надав їй рис, що максимально відповідали б добі розквіту українського бароко. Згідно уявного стану двохсот п’ятдесяти річної давнини, будинок отримав з південного боку (який виходить на двір кварталу біля Контрактової площі) ґанок-ризаліт із відкритими аркадами в два рівні. Завершує його трикутний дерев’яний начілок, місце котрого мав би посісти стилістично більш доречний фігурний фронтон.
Будинок Київського Війта, світлина з фотоархіву Андрія Буданцева, 1934 р.
Фасад, що проглядається з вулиці Хорива, оформлено двоярусною арковою лоджією у три прогони. З усіх боків кам’яниці горішні арки підтримують приземкуваті колони спрощеного композитного ордеру. Віконні й вхідні отвори з північної та східної сторін позбавлені якого-небудь декору. Натомість правіше від ґанку вікна й ніші облямовано типовими для часів Гетьманщини лиштвами і сандриками: лучковими на першому поверсі й трикутними на другому. Всі стіни основного об’єму членують пілястри, понад якими виведено антаблемент масивного карниза і гладкого фриза. Покрівлю кінцево дім отримав багатоскатну, залізну. Загальна ж композиція будівлі тепер являється усебічно асиметричною.
Будинок Київського Війта, фасад по вул. Хорива
Втім, первісна споруда кінця XVII століття була доволі інакшою ззовні і навіть могла претендувати на свого роду оборонний характер. Зокрема, початково її північний фасад обрамляли дві масивні вежі зі шпилями. Нині одна з них, східна, перестала виділятися через додачу лоджії, а друга, західна, й взагалі була практично повністю поглинена сусіднім будинком, поставленим впритул наприкінці XIX століття. Втім, додаймо, що до всього в давнину кам’яницю, як вважається, завершував майже готичного типу гостроверхий дах.
Реконструкція північного фасаду будинку Київського Війта станом на середину XVIII ст., згенеровано за допомогою штучного інтелекту
Оповідь про власників, мешканців і постояльців будинку на розі вулиць Костянтинівської і Хорива варто розпочати із 1663 року, відколи відомо, що тутешня садиба належала сімейству Биковських. Найімовірніше, коріння рід мав польське. Хоча, зважаючи на існування альтернативного трактування прізвища – як Биковичі – він міг бути литовським чи най і українським. У всякому разі, перші уславлені представники київської гілки належали до купецького стану.
Інтер’єр будинку Київського Війта
У другій половині XVII століття Ян Биковський володів багатьма дворами і крамницями на Подолі, угіддями вздовж річки Глибочиці й на горі Щекавиці, а також ставком із млином. На честь нього Биковщиною певний час навіть називалась місцевість, нині знана як Кудрявець, де багатій заснував хутір і тримав шинок. Між 1687 й 1699 роками Ян і потім, зовсім недовго, його син Федір обіймали при магістраті посаду війта – фактично були очільниками Києва. Однак, молодший Биковський, пішовши в козаки, своє урядове місце втратив.
Будинок Київського Війта, світлина з фотоархіву Андрія Буданцева, 1934 р.
Вважається, що саме в цей період, зльоту сімейного становища, на ділянці поблизу церкви Миколи Притиска київські керманичі й заснували свій родовий маєток. Варто відзначити, що то була до того ж і золота днина Подолу: якраз тривало гетьманування Івана Мазепи й звідусіль велося активне муроване будівництво. Зважаючи на відсутність на попередніх планах міста, кам’яниця Биковських, вочевидь, була закладена після 1695 року. Оскільки тоді ж поряд тривало спорудження нового корпусу Могилянської академії й Богоявленського собору Братського монастиря, деякі дослідники припускають, що автором проекту купецького невеликого палацу могли виступити архітектори Йосип Старцев чи-то Дмитро Аксамитов.
Будинок Київського Війта, перспектива вул. Хорива
Існує версія, що мурований будинок у садибі в 1730-і роки поставив онук війта Яна, Опішнянський сотник Леонтій Биковський. Одначе, швидше за все, він тільки замовив значну перебудову вже існуючої споруди. Манера ж внесених змін вказує на те, що роботи виконав найвідоміший київський будівничий тої епохи, також мешканець Подолу і магістратський діяч, Іван Григорович-Барський. Саме він, думається, оздобив кам’яницю грайливими аркадами і колонадами, які зустрічаються майже у кожному взірці його талановитого доробку.
Капітель пілястри будинку Київського Війта
Наприкінці XVIII століття Биковські продали своє подільське родове гніздо магістратові. По закінченню ремонту отці міста розмістили тут гамівний будинок, тобто божевільню. Із цим епізодом історії пам’ятки пов’язана сумна доля одного з найвидатніших українських митців періоду барко. Протягом чотирьох років, до переведення установи до Кирилівської лікарні, на території будівлі утримувався Артемій Ведель. Позаяк 1799 року геніальний вітчизняний композитор, диригент, співак і скрипаль був оголошений російськими імперськими кліриками й чиновниками психічно хворим. Обґрунтовано це було тим, що в належній йому книзі було, начебто, знайдено на порожніх сторінках написане Веделем пророцтво про те, що чинного тоді імператора Павла I вб’є його син. Як відомо, кінець-кінцем, саме так і сталося. Та можновладний батьковбивця київському провидцеві правди не простив й без жодних офіційних звинувачень протримав його у заточенні майже до самої смерті.
Інтер’єр будинку Київського Війта
Будинок Биковських сильно постраждав під час знаменитої страшної подільської пожежі 1811 року. Його відновлення провели під керівництвом головного архітектора Києва Андрія Меленського протягом 1817 – 1820 років. В результаті барокова перлина втратила усю свою оригінальну пишну оздобу. Надалі, до початку XX століття, тут по черзі розміщувалися:
План будинку Київського Війта станом на середину XVIII ст.,
У 1909 році, коли російською імперією прокотилася хвиля пропагандистки заходів з приводу святкування двохсотріччя Полтавської битви, із старовинною подільською кам’яницею пов’язали нічим не підтверджену легенду. Мовляв, під час візитів до Києва із інспекцією будівництва Печерської фортеці – у серпні 1706 й січні 1708 років – тут зупинявся цар Пьотр I. На честь цієї вигадки тоді навіть почепили до фасаду мармурову “меморіальну” дошку. Комуністи 1965 року замінили її на нову, гранітну – із портретом московського деспота. Втім, вже наприкінці 1980-х років українські борці із окупаційним російсько-радянським режимом спочатку написали на цій вивісці слово «кат», а кінець-кінцем просто розбили її.
Розміщення дошки із інформацією про перебування у будинку Київського Війта царя Пєтра I, літо 1919 р.
Взагалі ж, червона влад передала від перших років утримання Києва передала безцінний архітектурний шедевр під звичайне комунальне житло. Будинок десятиліттями лишався геть занедбаним. Лише 1978 року його було передано музею історії міста.
Будинок Київського Війта, світлина середини XX ст.
Під назвою «Домік Пєтра І в літописі київської благодійності» від липня 2007 року тут й розпочала свою діяльність нинішня культурна установа. Початково її склали три відділи:
Будинок Київського Війта із банером про експозицію музею «Будиночок Петра І в літописі київської благодійності», 2010 р.
2019 року експозицію музею було переосмислено , а назву замінено. Тепер це «Кам`яниця київського війта». Заклад функціонує у складі державного історико-архітектурного заповіднику «Стародавній Київ». Станом на серпень 2025 року в будівлі триває ремонт.
Фрагмент барокового іконостасу в експозиції музею «Кам`яниця київського війта»
Та коли роботи буде завершено й будинок Биковських знов відкриє двері для відвідувачів, навряд в столиці знайдеться краще місце, аби поринути в атмосферу козацького і магдебурзького Києва . Адже кам’яниця від перших своїх днів зберігла автентичні приміщення підвалу із похилим склепінням й спеціальними характерними нішами для світильників на бокових стінах. Горішні ж її поверхи – це анфілади кімнат, що фрагментарно відтворюють оздобу давніх інтер’єрів. Зокрема, у колишній північно-східній вежі знаходяться вражаючі кручені чавунні сходи.
Інтер’єр будинку Київського Війта
