Навряд яка інша пам’ятка цивільної архітектури українського бароко здатна справити більш глибоке враження, ніж ця доволі негроміздка будівля, що моститься серед романтичного затінку дерев, край валу чернігівського Дитинця. Вона повною мірою відображає виключну гармонійність пропорцій і форм, очевидно притаманну вітчизняному монументальному мистецтву межі XVII – XVIII століть .

Західний фасад Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів, світлина Н. Ушакова, початок XX ст.

Першочергово варто звернутися до зовнішньої естетики будинку. Архітектурознавці неодмінно вказують на наявну тут, характерну для тогочасного козацького зодчества, всефасадність – принцип проектування, за котрого кожен бік споруди опрацьовувався практично як головний. І так у Лизогубовій кам’яниці декор будь-якої сторони окремо і всіх стін поєднаних разом немов проголошує урочистий народний гімн.

Будинок Лизогуба – Полкова Канцелярія, Чернігів, малюнок Опанаса Сластіона, кінець XIX ст.

Починається все із майстерного використання пластичних якостей цегли різних розмірів і обрисів. Потинькованою і побіленою така кладка утворює дивовижної візуальної потужності рельєф, що завзято рясніє деталями:

• пілястри, лопатки, тричвертні колони і півколонки завдають фасадам немовби пришвидшений ритм, що його обмежують хіба дещо ширші виступи на кутах;
• аркові вікна, мов мушлі, втискаються у фасади профільованою облямівкою;
• над ними вигадливою кривою вишиковуються в непостійному чергуванні то трикутні, то фігурні сандрики, із північного боку ще й оздоблені ліпними багатопелюстковими розетками;
• деінде між віконними отворами закрадаються глухі ніші, виділені лиштвою як простих, так і своєрідно вухастих (чи-то ногастих?) окреслень;
• до всього додаються пояси розкріпованих карнизів і ґзимсів, а також імпозантні пузаті кронштейни;
• цоколь будинку оббігає багатопрофільний контрналичник підвальних вікон у вигляді меандру – звивистої неперервної лінії орнаменту повторюваного мотиву.

Південний фасад Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів

Певні спеціалісти вказують, що, мовляв, північний фасад, як головний, є багатше декорованим за інші. І, дійсно, окрім згаданих вже квіточок-розеток його виділяє добудова другої половини XVIII століття – вхідний ризаліт, завершений чудернацьким фронтончиком-капелюхом. Та водночас цей дворовий, ніби-як, бік споруди відчутно потворить аскетичний гостроверхий тамбур, з якого зроблено спуск до підвалу.

Північний фасад Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів, світлина Н. Ушакова, початок XX ст.

Дійсно ж вражаючими є саме причілки будови. Сьогодні їх завершують утворені двосхилим щипцевим дахом могутні трикутні фронтони. Однак, припускається, що вони є пізнішою творчою знахідкою каменярів, котрі після чергової пожежі мусили нашвидкуруч певним чином перекрити горище. Первісно ж, імовірно, тут містився ще один повноцінний поверх, і якими конструкціями він увінчувався наразі невідомо.

Західний фасад Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів

У плані будівля є прямокутною, із довжиною сторін в 21 і 16 метрів. Вона організована, як традиційна хата – на дві половини, чоловічу й жіночу, між котрими знаходяться сіни. Одна поперечна стіна й дві поздовжні ділять внутрішній простір будинку на шість окремих кімнат. Ця ж схема повторюється і в підвалі. До появи зовнішнього ґанку донизу і на горище вели сходинки, розташовані в товщі поперечної стіни. Після переобладнань XIX століття для виходу на гору у стелі однієї з кімнат було облаштовано люк.

План першого поверху Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів

Приміщення першого поверху і підвалу перекрито системою напівциркульних склепінь із розпалубками. Щоправда, у двох західних кімнатах ці оригінальні структури було втрачено – тепер тут прості плоскі стелі. Сучасний дах по дерев’яних кроквах укритий покрівельною сталлю.

Інтер’єр Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів, світлина Н. Ушакова, початок XX ст.

Що ж до історії появи будинку, то його орієнтовно на початку 1690-х років заклав у межах тодішньої Чернігівської фортеці – біля краю пагорбу, на високому правому березі Десни – вельможний очільник тутешнього полку, Яків Кіндратович Лизогуб. Позаяк звитяжець всіх перипетій Руїни і герой походу на Азов невдовзі віддав Богові душу, до завершення роботи доводив його син Юхим. Мурування виконала, найімовірніше, та ж сама артіль майстрів, яка була запрошена Лизогубами розбудовувати їхній маєток у Седневі.

Панорама Чернігівського Валу із Будинком Лизогуба (Полковою Канцелярією) праворуч, світлина початку XX ст.

У 1698 році гарну кам’яницю дістав собі у власність гетьман Війська Запорозького Іван Степанович Мазепа. Достеменно невідомо, чи користувався він нею, як житлом, та із початку XVIII століття в цих стінах почала діяти полкова канцелярія Чернігівського козацького полку. Пізніше в будинку також містилися міський магістрат і повітова скарбниця. Саме в час перебування тут згаданих установ, у 1718 і 1750 роках, сталися пожежі, що знано пошкодили споруду.

Вхідний ризаліт Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів

Низки змін і втрат будівля зазнала, коли у 1860-х роках в ній вирішили розмістити губернський архів. Тоді на східному й західному фасадах було пробито нові вікна, первісну черепицю покрівлі, як припускається, замінено на сталь, а також – що є найбільш прикрим – розібрано чотири автентичні опалювальні печі.

Південний фасад Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів, світлина Н. Ушакова, початок XX ст.

Впродовж XX століття будинок Лизогуба неодноразово ремонтувався й реставрувався. У 1963 році його передали Чернігівському обласному історичному музею й за два роки розмістили тут його художній відділ. Від 1983 року і дотепер у старовинній пам’ятці міститься фондосховище музею імені Василя Тарновського. Та лишається сподіватися, що Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній», до комплексу котрого вона належить, знайде можливість відкрити її двері для усієї української громади…

Пошта марка із зображенням Будинку Лизогуба – Полкової Канцелярії, Чернігів, 1972 р.