Одноповерхова прямокутна споруда на розі вулиць Щекавицької і Кирилівської на київському Подолі – це все, що лишилося від значного комплексу давнього Царе-Костянтинівського храму, історія котрого сягає ще часів Хмельниччини. Однак, навіть тільки ця збережена частина первісної будівлі вражає вишуканістю барокового декору фасадів й береже пам’ять про розквіт українського національного стилю архітектури в середині XVIII століття.
Церква Дмитрія Ростовського і дзвіниця церкви Костянтина та Єлени, Київ, світлина початку XX ст.
Муровану церкву, присвячену римському імператорові Костянтину Великому і його матері, рівноапостольній імператриці Олені (у грецькій традиції – Єлені), було збудовано за ктиторства київського бургомістра Гордія Минцевича у 1734 році. Збережена при ній стара дерев’яна дзвіниця сучасникам здавалася незграбною, й тому невдовзі після появи нового ошатного храму її було вирішено замінити більш доречною, також цегляною.
Інтер’єр I ярусу дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ
Вважається, що ініціатором спорудження дзвіниці виступив настоятель церкви, отець Василь (Дечинський). Наприкінці 1755 року він отримав благословення на цю справу від митрополита київського Тимофія (Щербацького) й розпочав збір коштів із місцевої громади. Зважаючи на характерні елементи оздоблення будови, найімовірніше, її автором виступив видатний український зодчий, Іван Григорович-Барський.
Церква Дмитрія Ростовського, Київ
Завершено будівництво дзвіниці було 1757 року. Вона мала три яруси і увінчувалася виразною грушоподібною банею на дерев’яному каркасі. Перший поверх будови був дещо заглиблений. З нього на другий вели зовнішні сходи з двох боків. На третьому рівні, власне, містилися самі дзвони. Сюди були прокладені сходи в товщі північної і західної стін.
План дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ, креслення 1841 р.
Незабаром при дзвіниці – на другому ярусі – було облаштовано теплий храм. Священик Василь (Алексєєв) про його появу писав наступне:
Картуш на фасаді I ярусу дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ
Тож, церква отримала назву на честь видатного українського просвітника межі XVII – XVIII століть, митрополита Ростовського, а до того киянина і подолянина Дмитра, у миру Данила Туптала. Безпосередньо 1757 року він був канонізований, як святий.
Інтер’єр церкви Дмитрія Ростовського, Київ
Певний час дзвіниця ззовні знизу мала відкриті дерев’яні галереї – ґанки. Однак 1769 року їх обнесли цегляними стінами. Всередині ж було облаштоване пічне опалення, що й дозволило користуватися Дмитрівським храмом взимку.
Церква Дмитрія Ростовського, Київ
Після удару блискавки у серпні 1800 року згорів верх вежі. Та невдовзі його замінили новим, відповідних обрисів, а у фронтонах горішнього ярусу розмістили вензелі російського імператора Павла І.
Розписи на I ярусі дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ
Взагалі ж, протягом XIX століття об’єм будівлі дзвіниці і церкви Дмитрія Ростовського значно збільшився. У 1830 році комплекс капітально відремонтували, а 1865 року до старовинної башти по вулиці Щекавицькій додали прибудову, завдовжки майже 32 метри. На щастя стилістично ця конструкція повною мірою відповідала бароковому оригіналу. Перший її поверх використовувався для потреб кліру. Також тут знаходилася парафіяльна школа. Площу другого ярусу цілком віддали теплому храмові, й над його вівтарем влаштували невелику маківку. Виконавцем проекту перебудови, судячи з усього, був тогочасний єпархіальний архітектор Києва, Павло Спарро.
Ліпний декор III ярусу дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ, світлина 1919 р.
Драматичні події XX століття неабияк відобразилися на вигляді описуваної пам’ятки. У травні 1907 року за проектом військового інженера Павла Лебедєва під дзвіницею було зведено каплицю в ім’я святого Василя Великого. Її замовили купець Стефан Пташевський із дружиною Марією в пам’ять про загиблого єдиного сина-гімназиста. Проте, церква святителя Дмитрія на тоді вже не діяла – будівля дала велику тріщину й вимагала невідкладного ремонту.
Церква Дмитрія Ростовського, Київ, світлина, 1950-і рр.
З встановленням у Києві більшовицького режиму ситуація лише погіршилася. До початку 1930-х років був знищений сусідній храм Костянтина та Єлени, дзвіниця втратила свої розкішні верхні яруси, а прибудова – високий дах і маківку. Основний обсяг споруди комуністи почали спочатку використовувати, як гуртожиток, а згодом прилаштували під склад. Служба відновлювалася тут лише не на довго в роки II світової війни і трохи після неї.
Проект відновлення церкви Дмитрія Ростовського і дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ. Автор – Юрій Лосицький
Барокова перлина Подолу була зарахована до Українського республіканського реєстру архітектурних пам’яток лише 1963 року. Що, втім, не завадило водночас пристосувати її приміщення під спортзал школи №17. Будівлі між собою тоді поєднали переходом-галереєю. Від 2005 року церква Дмитрія Ростовського належить релігійній організації московського патріархату. Існує проект відновлення дзвіниці у автентичних обрисах, розроблений архітектором Юрієм Лосицьким.
Капітелі пілястр дзвіниці церкви Костянтина та Єлени, Київ
Збережена донині споруда – прямокутна в плані. Вона складається з об’ємів нижнього ярусу дзвіниці і прилеглого до неї зі сходу однонавного храму. Під ним є неглибокий півпідвал, перекритий склепінням з розпалубками. Екстер’єр будівлі прикрашають декоровані плоскі фільонки, розкреповані пілястри й ніші. Завершує фасади розвинений бароковий антаблемент. Окрему увагу привертають капітелі низки пілястр, ліпнину котрих складає не традиційне листя аканта, а, натомість, мотиви типової української флори. Аналогічні нюанси присутні й в оформленні пишних картушів.
