Вирішена у пізньобароковій стилістиці надбрамна вежа стародавньої козацької обителі – одна з перлин доробку видатного українського архітектора XVIII століття Івана Григоровича-Барського. На жаль, які і більшість інших дзвіниць цього автора, її за часів більшовицького режиму було знищено.
Петропавлівська церква й дзвіниця Межигірського монастиря, фрагмент картини Ф. Солнцева, 1843 р.
Зведення нової монастирської дзвіниці відбулося за ініціативи кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського між 1772 і 1775 роками. Тоді ж було проведено масштабну реконструкцію головного Преображенська храму й побудовано низку необхідних дляпотреб братії житлових і господарських споруд. Вважається, що за всі роботи над облаштуванням комплексу відповідав саме Григорович-Барський.
Петропавлівська церква й дзвіниця Межигірського монастиря, серпень 1916 р. Світлина з подорожі російської імператриці-удови Марії Федорівни
На той момент в російській імперії вже більше десяти років діяла секуляризаційна реформа, що за ключову мету ставила вилучення церковних володінь. Тож попри високий статус Межигірськоїобитнлі, після ліквідації царицею Єкатєріною II Гетьманщини й знищення Запорозької Січі, 1786 року її зрештою також було закрито. Усі багатства, що їх століттями накопичувала шанована січовиками установа, імперська влада конфіскувала. Щедрого ктитора Калнишевського ще раніш було заслано на довічне ув’язнення в каземати на Соловки. В дні ж відвідування імператрицею Єкатєріною Києва навесні 1787 року монастир в Межигір’ї зненацька зазнав нищівної пожежі, після якої вціліли лише муровані споруди. Тож, не виключено, що основне своє оздоблення відома нам нині дзвіниця отримала вже наприкінці XVIII століття.
Надбрамна церква-дзвіниця Межигірського монастиря, малюнок Дмитра Дяченка, початок XX ст.
Окрім вежі, на якій містилися дзвони, в будівлі також були облаштовані головна монастирська брама й церква Петра і Павла. Храм мав два поверхи й завершувався гранчастою апсидою зі сходу, над котрою на циліндричному підбаннику здіймалася виразна баня. Сама ж дзвіниця являла собою квадратну в плані, муровану триярусну споруду. В першому її рівні містився арковий проїзд, а на другому і третьому розташовувалися дзвони. Завершувалася вежа чотиригранною, майже сферичною, банею із ліхтарем і маківкою.
Дзвіниця Межигірського монастиря, світлина експедиції П. Жолтовського і С Таранушенка, 1920-і-1930-і рр.
Усі фасади дзвіниці прикрашав насичений бароковий декор. Нижній і другий яруси оздоблювали рустовані пілястри. На наріжних частинах горішнього поверху й по краях арок висилися півколони корінфського ордеру. Над півциркульними дзвоновими отворами знаходилися кудлаті картуші.
Межигірський монастир, малюнок Т. Шевченка, 1843 р.
У червні 1843 року Межигірський монастир відвідав разом із товаришем-художником Федором Солнцевим Тарас Шевченко. Вони замалювали кілька мальовничих краєвидів обителі. Ескіз олівцем, зроблений рукою Кобзаря, нині дає чи не найкраще уявлення про вигляд Петропавлівської надбрамної церкви і дзвіниці.
Дзвіниця і Петропавлівська церква Межигірського монастиря незадовго до знесення, світлина 1930-х рр.
У 1920-і або 1930-і роки будівлю дослідили й сфотографували учасники експедиції Харківського музею українського мистецтва Павло Жолтовський і Стефан Таранушенко. Невдовзі по тому, орієнтовно 1935 року, видатну барокову пам’ятку разом з усім монастирським комплексом було зруйновано.
