Серед усіх п’ятибанних і дев’ятидільних мурованих храмів України доби козаччини саме цей нерідко називають найдосконалішим. Вражають і його просторова структура, і різноманітний бароковий декор, і напрочуд вдала постанова – посеред зелені, на схилі пагорбу понад Дніпром. З відстані ця струнка будівля може здатися зовсім тендітною, та коли до неї підійти трохи ближче, в око впадає ясна монументальність форм.

Краєвид Видубицького монастиря, Київ

У другій половині XVII століття стародавній Видубицький монастир, один з перших заснованих на Русі, переживав етап свого чергового піднесення. За гетьмана Богдана Хмельницького і його наступників він отримав низку універсалів на володіння маєтностями, а також грамоти від московських царів. Разом це забезпечило значне розширення монастирських прав і привілеїв. Обитель, серед небагатьох, на пряму була підпорядкована віданню київського митрополита. Проте, головна місцева святиня, стародавній Михайлівський собор, напередодні зазнав значних руйнувань – частково обвалився в ріку – і навіть після відновлення вважався не достатньо безпечним для перебування. Постало негайне питання по спорудженню нового головного храму комплексу.

Ікона Юрія Змієборця в оформленні Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

Ктитором і щедрим донатором Видубичів став видатний військовий і державний діяч Гетьманщини, генеральний хорунжий і генеральний осавул Війська Запорізького, полковник Стародубський Михайло Миклашевський. Його коштом новий храм, на честь Юрія Змієборця, було закладено 11 червня 1696 року. За пів десятиліття, 15 липня 1701 року, будівництво помпезної сакральної споруди завершили. Собор освятив митрополит Варлаам (Ясинський). За п’ять років у стінах церкви знайшов спокій її фундатор: Миклашевський став до лав старшинської опозиції гетьманові Мазепі, він зосередив зусилля на колонізації Сіверщини, шукав вигідної для козаків угоди із Річчу Посполитою, та загинув навесні 1706 року у сутичці зі шведами під (нині білоруським) Несвіжом. Над похованням полковника у храмі було розміщено його урочистий посмертний портрет, що тепер перебуває в музейній колекції.

Фрагмент ктиторського портрета Михайла Миклашевського із гербом, початок XVIII ст.

Архітектура Георгіївського собору виявляється вкрай наближеною за об’ємно-просторовим рішенням до традиційних українських дерев’яних храмів. Взагалі ж, будівля є мурованою, тинькованою і побілено. В плані – хрещатою і дев’ятидільною. Церква особлива тим, що її східне рамено (бічна частина, яка прилягає до центрального об’єму) є дещо довшим за північне і південне, а західне – значно довшим за всі інші.

Георгіївський собор Видубицького монастиря, Київ, світлина С. Таранушенка, початок XX ст..

Завершують собор п’ять грушоподібних бань, поставлених хрестом щільно одна до одної. Чотири бічні – менші. Вони здіймаються над невисокими покрівлями на восьмигранних підбанниках із віконцям. Найбільша ж баня знаходиться по центру. Вона стоїть на барабані, що має цілих дванадцять граней, в кожній з котрих – по вікну, і який спирається на підпружні арки. Згори кожен верх вінчають золочені світлові ліхтарики і маківки з хрестами.

Бані Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

Фасади будови прикрашено не надто пишно, але від того не менш вигадливо. Привертають увагу характерні високі вікна, обрамлені лиштвою, і своєрідні окремі отвори, прорізані у вигляді хрестів на чолових гранях рамен. Понад ними містяться ніші для ікон, а під ними, із західного й північного боків, – виразної декорації вхідні портали. Колись над центральними дверима на фігурному ліпному щиті красувався герб полковника Миклашевського, однак нині його втрачено. Цікаво, що за реставраційних робіт 1973 року на зовнішніх стінах було знайдено залишки розпису XVIII століття: темно-червоний орнамент на світлому тлі.

План Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

І все ж, найбільш помітними оздобами собору здаються спарені голівки янголяток, керамічні мушлі і зірки-розетки попід карнизами. Їх оновили останнього разу ще під час ремонту, наприкінці XIX століття.  Проте, по-справжньому особливими є капітелі пілястр, які фланкують грані рамен. Тут виконано унікальні завитки-волюти, які закручуються не всередину, як зазвичай, а назовні. Цей прийом може вказувати на автора споруди, адже таку саму рідкісну ідею було втілено при зведенні надбрамної церкви Всіх Святих Києво-Печерської лаври. Творцем останньої часом називають російського зодчого Дмитра Аксамитова. Принаймні, час побудови обох храмів співпадає…

Капітелі колон пілястр на раменах Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

Між раменами Георгіївського храму знаходяться нижчі прямокутні об’єми, вперті вище у стіни дашками. Вони надають загальній композиції храму більшої стрункості, роблять її виразно пірамідальною. У приміщеннях тут, за первинним задумом, мають міститися дияконник, жертовник, сходи на хори і службова кімната із каплицею понад нею. Коли ж дивитися на ці об’єми з середини, то вони із центральною частиною органічно і вдало поєднуються за допомогою високих арок.

Інтер’єр Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

Внутрішній простір будівлі розкривається, в першу чергу, у височінь. Зараз стіни наново розписано барвистими біблійними сюжетами, та попередньо їх прикрашав олійний бароковий живопис. Первісно ж інтер’єр взагалі був виключно білим, і основною його яскравою окрасою являвся надзвичайної розкоші різьблений і золочений п’ятиярусний іконостас.

Первісний іконостас Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ, світлина 1920-х рр.

Цей істинний шедевр українського генія доби бароко соборові подарувала Уляна Іскрицька –громадська діячка й меценатка, дружина гетьмана Данила Апостола, який тоді опікувався добробутом усього монастиря. Іконостас було встановлено 1724 року, й він проіснував аж до захоплення влади в Україні більшовиками. 1936 року Києвом вешталася банда комсомольців із центральної ради спілки войовничих безбожників. Одного разу її представники вдерлися до Георгіївського храму, розбили й порубали в ньому описуваний витвір мистецтва на дрова, а потім з деревини й ікон влаштували вогнище. Тож, лише в останні десятиліття вівтар в соборі було відновлено і встановлено нову стіну під ікони – значно скромнішу за оригінальну, але все ж таки виконану у цілком бароковому дусі.

Сучасний іконостас Георгіївського собору Видубицького монастиря

Впродовж XIX століття російські церковні управлінці внесли у зовнішній й внутрішній вигляд козацької святині чимало видозмін.  На південному і північному фасадах у профільних обрамленнях були написані сюжети Благовіщення й, пізніше, Диво архангела Михаїла. Згідно проекту архітектора Володимира Ніколаєва 1891 року переробили завершення храму, а ще десятиліттям пізніше центральну баню всю позолотили, а чотири бічні вкрили блакитною фарбою й згори додали золоті зірочки. До входів було доєднано металеві тамбури.

Георгіївський собор Видубицького монастиря на картині Леоніда Брюммера, 1913 р.

Одначе, найсуворішим виявилося для долі храму ХХ століття. 1918 року собор було помітно пошкоджено вибухом артилерійського складу, котрий російська армія розмістила в укріпленні над обителлю, на Звіринці. Тоді у вівтарній стіні з’явилася немала тріщина. Та ще за рік, під час наступу на Київ загонів червоної армії Михаїла Муравйова, снаряд влучив у дахі і розбив третину склепіння центральної бані.

Фасад Георгіївського собору Видубицького монастиря, Київ

В 1929 році радянський режим закрив Видубицький монастир. Церковне начиння його храмів було реквізовано. У Георгіївській церкві облаштували склад, а вже після II світової війни в ній почали зберігати книжкові фонди Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. В ніч на 26 листопада 1968 року все, що знаходилося всередині будівлі, знищила потужна пожежа. За півтора десятиліття після того постраждалу пам’ятку відновили за проектом архітекторки Раїси Бикової, і вирішили передати її Інститутові археології АН України. На початку XXI століття собор передали громаді Української православної церкв Київського патріархату, і наразі в нььому тривають відновлювальні роботи.

Георгіївський собор Видубицького монастиря, Київ