З усіх післявоєнних проектів відбудови центральної магістралі української столиці дана пропозиція, від корифея вітчизняної архітектури, містила чи не найбільше звернень до національної стилістики. На ескізних картинах, що наразі зберігаються в будинку-музеї зодчого у Переяславі, можна побачити дивовижні споруди, сповнені масштабу і пафосу, й водночас найвиразнішими своїми рисами відповідні кращим взірцям доби Гетьманщини.
Готель «Україна», Майдан Незалежності, Київ
Заболотний відомий широкому загалу, в першу чергу, як автор виважено класицистичної будівлі Верховної Ради на Печерську. У своїх попередніх роботах, 1920-х – 1930-х років, він лишався явним прихильником спочатку модного у молодій радянській державі конструктивізму, а потім – нової еклектичної імперської естетики, званої нині сталінським ампіром. Однак, щодо його бачення образу відродження середмістя Києва, в око впадає дещо інший підхід.
Будівля Верховної Ради України
Зодчий повернувся до УРСР з Уфи, де перебував в евакуації, наприкінці 1943 року. Невдовзі він отримав членство у ВКП(б) й був призначений головою місцевого філіалу Академії архітектури СРСР. Та вже 1945 року професор ініціював створення аналогічної установи на республіканському рівні й очолив її у статусі президента.
Володимир Заболотний (по центру), серед співробітників Академії Архітектури Української РСР, світлина кінця 1940-х рр.
Проектувальні роботи з відновлення Хрещатику розпочалися майже одразу по повторному встановленню радянського режиму у місті. Залишки попередньої забудови, підірваної червоноармійцями восени 1941 року, зносилися під корінь, бодай чимало оригінальних споруд цілком підлягали відбудові. Але, згідно тодішній більшовицькій доктрині, все це являло собою негідне робітничого класу, декадентське мистецтво. Натомість, його місце мала посісти іншої природи архітектура. Партійна настанова ще початку попереднього десятиліття виголошувала:
не відмовлятися від культурної спадщини, а проаналізувати головні досягнення всіх держав, народів та епох, а потім вибрати те, що може стати в нагоді в ідеологічній агітації, спрямованій на те, щоб надихати радянських людей на великі досягнення у праці, науці та творчості, не забуваючи про єдність.
Будівля Міської Думи після пожежі, світлина середина 1940-х рр.
Всі помітні будівлі підкорених Сталіну країн мали в першу чергу бути наочною монументальною пропагандою. Спочатку її основним засобом стало звернення до традицій античного Риму і держав, що його наслідували вже у нові часи: наполеонівської Франції, царства Романових, тощо. Однак, в останню декаду володарювання червоного тирана режим на стільки впевнився у своїй непохитності, що навіть почав за добрий смак вважати додавання деінде національного колориту.
Будівля КМДА на Хрещатику, Київ
Вочевидь останній фактор вивільнив у низки митців жагу до впровадження у практику роками безпосередньо національних мотивів. Й Володимир Заболотний, що отримав освіту в київському архітектурному інституті за ректорства Дмитра Дяченка – батька українського необароко – обирає при розробці нової концепції Хрещатику застосувати саме пропрацьовані вчителем принципи. Поєднавши їх, звісно, із запитом на сталінський циклопізм.
Перспектива забудови Хрещатика, проект відбудови Володимира Заболотного, 1944 р.
За Заболотним над головною площею республіки, тоді званої на честь Калініна – нинішньому Майдані Незалежності – на схилі мав і в постати величезний музей, силуетом наближений до одного з семи античних див – Мавзолею у Галікарнасі. Проте, його аркада в першому ярусі схожа була б на ту, що отримала при Мазепі Могилянська академія, над входом висився б розірваний згори на окремі чепці, рясно прикрашений рослинним ліпленням, фронтон, а довжелезні вікна горішнього поверху основного моноліту оздоблювала б впізнавана барокова лиштва. Криті галереї, що вели мали вести до урочистих пропілей (колонад обабіч головної будівлі), позначалися на різних рівнях вежечками із дахами із заломами. Натомість, між 1955 і 1961 роками тут побудували готель «Москву» – недовершену сталінську висотку, чиї “надмірності” побороли за примхою чергового радянського диктатора, Микити Хрущова.
Перспектива забудови площі Калініна (Майдану Незалежності), проект відбудови Хрещатика Володимира Заболотного, 1944 р.
Там, де нині стоять зведені за проектом Бориса Приймака і Григорія Слуцького, будівлі Київського Головпоштамту, міністерства аграрної політики й державного комітету телебачення і радіомовлення, згідно пропозиції Володимира Гнатовича передбачалися:
Перспектива Хрещатику, будівля Київського Головпоштамту
З окремих забаганок ту також додавалися б восьмигранний павільйон, схожий на роздутий фонтан Самсон із Контрактової площі. А ще – окрема годинникова вежа із позолоченим дахом зі шпилем, які зустрічаються на ратушах XVII – XVIII століть. Площу від проспекту тут від’єднує тріумфальна арка.
Тріумфальна арка на площі Калініна (Майдані Незалежності), проект відбудови Хрещатика Володимира Заболотного, 1944 р.
Зовсім чудернацький вигляд могла отримати альтернативна споруда із аркою, яка б сьогодні опинилася на місці першої лінії ТРЦ «Глобус» на Майдані. Завершена важким хвилястим фронтоном будова, рештою своїх форм нагадувала б дещо середнє між уявними Садами Семіраміди і традиційним месопотамським зикуратом.
Майдан Незалежності, Київ
Певні риси ще одного стародавнього дива міг отримати готель, що стояв би на схилі Володимирської гірки, де тепер насідає білосніжний велетень – Український Дім. Будівля із вежею, завершена позолоченою скульптурою, п’єдесталом котрій служив би також золотий двозаломний бароковий дах, могла б здалеку здатися чимось типу оспіваного греками Фароського (Александрійського) маяка.
Готель на Володимирській гірці, нині Європейська площа, проект відбудови Хрещатика Володимира Заболотного, 1944 р.
Єдиним об’єктом, що швидше нагадував би кремлівське або, до певної міри, ренесансне північне зодчество, міг би бути будинок між пропонованим театром (біля Прорізної вулиці) й ЦУМ-ом. Наразі тут знаходиться дебела споруда Київської Міської Державної Адміністрації.
Український Дім на Європейській площі, Київ
Зрештою, хоча проект Володимира Заболотного не було взято до реалізації, наявні дотепер споруди на Хрещатику все ж мають у своєму оформленні сліди і його старань. Архітектор Анатолій Добровольський, котрий у 1949 році кінець-кінцем очолив колектив відповідальних за відбудову вулиці авторів, у багатьох випадках використав характерну облицювальну кераміку – унікальну розробку, власне, Заболотного, що мала нагадувати про вітчизняну архітектурну традицію. І до того ж, більшість зведених у повоєнні часи у київському середмісті будівель отримала ті чи інші елементи української барокової манери.
Керамічний декор, арка Пасажу, Хрещатик, 15
