Один з найстаріших монастирів Слобожанщини, що від другої половини XVII століття проіснував до початку 1920-х років. Його історія почалася лише за кілька десятиліть після заснування полкового Харкова, тобто набагато раніше, ніж у місті з’явилася Покровська обитель. Тож у старовину осередок ченців у балці Куряжанці нерідко іменували Старохарківським монастирем.
Курязький монастир, світлина початку XX ст.
Колись у мальовничій місцині на річці Уди була в тамтешнього пана Олексія Курязького пасіка. За 150 грошей він продав її Белашу Тенетевському, а той, в свою чергу, за 200 злотих віддав гарну ділянку харківському полковнику Григорію Донцю-Захаржевському. 1673 року козацький очільник заклав тут нову обитель й запросив до неї ігумена із братією із уславленого Святогірського монастиря. Також звідти взяли за взірець й статут обителі.
Картина «Козацький монастир (Курязький монастир)», художник Вячеслав Вікторович Шуліка. Дошка 65х60, левкас, жовткова темпера, сріблення, 2018 р.
Перші п’ятдесят років свого існування Курязький монастир, як і решта земель харківських полків, відносився до Білгородської єпархії. Спочатку він утримувався пожертвами наступників Григорія Донця, черговими полковниками Харківського слобідського полку, але згодом отримав від єпархії у володіння значні землі та угіддя.
Курязький монастир за літографією І. Селезньова, XIX ст.
На пожертвувані козацькими ктиторами кошти наприкінці XVII століття в монастирі були побудовані два дерев’яних храми – головний, на честь Преображення Господнього, й другий – в ім’я великомученика Георгія Змієборця. Також обителі були даровані цінні богослужбові книги й багато іншого церковного начиння.
Каплиця на шляху до Курязького монастиря, світлина початку XX ст.
Між 1687 й 1709 роками дерев’яну Георгіївську церкву замінили мурованою. В той же період під горою біля джерела звели ще один храм з деревини – Преподобного Онуфрія. Правда незабаром, ближче до середини XVIII століття, на його місці вже була поставлена нова, виразна, кам’яна будова. А до 1762 року з цегли виклали й головну святиню обителі – величний Преображенський собор.
Новий корпус Курязького монастиря, світлина початку XX ст.
Всі ці значні зміни із монастирем сталися після того, як його архімандритом 1730 року став вихованець Києво-Могилянської академії, педагог й богослов Платон (Малиновський). Він водночас очолював харківський Покровський монастиря й був призначений першим ректором Харківського колегіуму. Згодом видатний священник отримав посаду архієпископа Крутицького, а 1748 року – Московського.
Старий корпус Курязького монастиря, світлина початку XX ст.
Від 1770 року й до закриття внаслідок секуляризації, запровадженої імператрицею Єкарєріною II, настоятелем Курязької обителі являвся Микола Іванович Квітка, у чернецтві – Наркис. Він був представником знаного козацького старшинського роду й немало зробив для своєї вотчини. Зокрема, 1787 року після передачі Харківського намісництва під керівництво Григорія Потьомкіна й закриття п’ятнадцяти інших місцевих монастирів до Куряжу прибула головна святиня Слобожанщини – Озерянська ікона Божої Матері. Втім, затрималася вона тут не на довго й скоро була переміщена до Покровського монастиря, у Харків.
Курязький монастир із образом Божої Матері Озерянської, картина XIX ст.
Із середини XIX століття хресні ходи із перенесенням Озерянської ікони на літо в Куряж й на зиму назад, до Харкова, стали головними місцевими святами. В дні процесій в місті закривалися державні установи й заклади торгівлі, а з усіх околиць та навіть сусідніх губерній стікався люд, який волів поклонитися великій святині. 30 вересня 1896 року харківський фотограф Альфред Федецький зняв урочисте перенесення чудотворної ікони на кіноплівку, й таким чином сталася перша кінозйомка на території країни, що її здійснив не іноземець, а, власне, підданий російської імперії.
Список чудотворної ікони Божої Матері Озерянської, 1734 р.. Колекція Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».
Остання хресна хода на Харківщині відбулася у 1926 році. Після неї слід оригінальної Богородиці Озерянської загубився, й лишилися тільки пізніші списки образу. Один з них, виконаний в першій третині XVIII століття у стилістиці українського бароко, знаходиться наразі в колекції заповідника «Києво-Печерська лавра».
Похід колонії до Харкова: салют прапору. Антон Макаренко попереду знаменної бригади, що прямує до правого флангу, світлина 1920-х рр.
Після встановлення радянського режиму на Слобожанщині між 1919 й 1920 роками більшовики розорили й закрили Курязький монастир. Згодом у його приміщеннях було розміщено колонію для малолітніх громадян чоловічої статі віком від тринадцяти до сімнадцяти років. Через провал освітнього процесу місцевими діячами 1926 року справу було передано Антону Макаренку. Знаний засновник системи колективного дитячо-підліткового виховання використав досвід роботи у колонії, що носила тоді ім’я Максима Горького, для своїх подальших наукових праць. Однак, для культурної спадщини знаменитої обителі всі ці обставини виявилися фатальними. Більшість її храмів і будов була знищена. Зберіглася частково лише Георгіївська церква й колишня адміністративна будівля при ній. Попри те, що територія монастиря досі належить пенітенціарній службі України, у перебудованій споруді храму наразі проводяться служби.
