Від отримання наприкінці XV століття системи міського самоврядування, відомої у Центральній Європі з часів середньовіччя, як Магдебурзьке право, в серці столиці України завжди стояла будівля ратуші. В ній діяв спеціальний орган управління – магістрат. Складався він з ради, лави й очолюваний був війтом. Дві відомі на сьогодні більш ранні київські ратуші, старіша дерев’яна і пізніша мурована, згоріли у пожежах 1697 й 1718 років, відповідно. Тож в середні XVII століття їхнє місце посіла нова, суто барокової манери, споруда.
Магістрат на Контрактовій площі. Візуалізація Юрія Лосицького за кресленнями архітектора Андрія Меленського «Наружный фасад каменному киевскому магистрату» і «План снятому старому киевскому магистрату»
Майже два десятиліття поспіль кияни вся ніяк не могли спромогтися відбудувати винищене раніш вогнем приміщення самоуправління. Магістрат скаржився в столицю російської імперії, що через великі побори в місті не лишається жодних коштів, аби “репарувати чим” погорілу ратушу. Отримати необхідну суму й здійснити всі необхідні роботи вдалося лише 1737 року.
Фрагмент панорами Михайла Ражена «Фасад нижняго города Кіево-Подола от московской стороны». Ратуша – по центру
Достеменно невідомо, хто саме став автором проекту нової магістратської будівлі. Наявні ж історичні зображення вносять ряд розбіжностей в уявлення про її загальний вигляд. Так український історик Данило Щербаківський робив свої висновки щодо цього питання, спираючись, зокрема, на доволі схематичну панораму Михайла Ражена «Фасад нижняго города Кіево-Подола от московской стороны», укладену приблизно між 1775 й 1786 роками. Ратуша на тут зображена з тильного боку, як її було видно від Дніпра. Вона являє собою довгий двоповерховий будинок з високим двосхилим дахом, що на причілках завершується великими бароковими фронтонами. Ззаду споруда має певні невеликі примурки. Проте, на центральну увагу заслуговує монументальна ратушна вежа, що єднається до основного об’єму посередині. Поміж усієї Раженівської панорами це, мабуть, найвища верхотура Подолу. Вона здіймається над рештою забудови на чотири яруси й увінчується стрімким, витягнутим догори шпилем із гербом. Горишні її поверхи мають, ніби-як, восьмигранні форми й оздоблені колонками чи півколонками. Нижче підбанника зазначені поренчата балкону, з якого, як відомо, регулярно грали опівдні трубачі. Взагалі ж згідно норм магдебургії при вежі мусила перебувати міська варта, котра згори повсякчас мала б чатувати на наближення ворогів.
Креслення архітектора Андрія Меленського зовнішнього фасаду кам’яного київського магістрату, початок XIX ст.
Набагато більш вичерпну інформацію про ратушу дають праці картографа й головного архітектора Києва протягом 1799 – 1829 років Андрія Меленського. Обриси будівлі він лишив на плані Житньоторзької (нині Контрактової) площі від 1800 року й на генеральному плані міста від 1803 року. Також зодчий зробив кресленики головного фасаду магістрату і його поземної проекції станом на початок XIX століття.
Статуя Феміди, яка була встановлена на фронтоні над галереєю другого поверху київської ратуші 1777 р.. Її висота становить 1 м. 52 см.. Нині має перебувати в колекції музею історії Києва
Головний вхід до ратуші знаходився із заходу, на одній осі із відновленим нині фонтаном «Самсон» (початково званим за іменем римської богині щастя «Феліціалом»). Цей портал розташовувався посеред головного фасаду магістрату, знизу ефектного виступу-ризаліту. Над ним була облаштована простора тераса із балюстрадою, на якій в 1777 році встановили скульптуру давньогрецької богині правосуддя. Феміда тримала у правці меч, а в лівій руці – терези. У літню пору, зранку і ввечері, на цій терасі виступали міські музики, що грали зорю. Послухати їх повсякчас збиралося чимало міського люду.
План старого київського магістрату, знятий архітектором Андрієм Меленським на початку XIX ст.
До сіней будівлі з Ринкової площі вели широкі парадні сходи. Ліворуч від них знаходилися:
Праворуч були:
Також у першому ярусі споруди були організовані різні невеликі службові кімнати. Всі приміщення магістрату мали хрещаті склепіння. У льохах під ратушною вежею зберігалися гармати, пістолі й рушниці підрозділів київської цехової міліції – тобто міський арсенал. Із тильного фасаду, навпроти Братського монастиря, розташовувався другий вхід до будівлі.
Контрактова площа, світлина 1916 р.. Будівля київської ратуші до 1811 р. розташовувалася між фонтаном «Феліціал», нині відомим як «Самсон», і Братським монастирем.
На верхівці вежі магістрату містився годинник-дзиґар. Він, згідно описів німецького природодослідника Йоганна Гюльденштедта й українського історика Миколи Закревського, був влаштований, як куранти і мав п’ять дзвонів. На чотири ж боки башти було виведено окремі циферблати. Бій і гра дзвіночків звучали кожні п’ятнадцять хвилин і гучніше раз на годину. Також поряд з дзиґарем, над балконом вежі, містився мідний барельєф Архистратига Михаїла. Від 1782 року образ цього небесного покровителя міста було офіційно затверджено на гербі Києва. Закревський зазначав, що під час бою курантів Михаїл ударяв сталевим списом в кремезну пащу змія – аж з неї іскри сипалися. Але, це, мабуть, все ж таки легенда. Більш напевно відомо, що підбанник вежі прикрашав виведений золоченими літерами напис «Богом храніма града Кієва АХЧЗ», а над шпилем підіймався теж позолочений двоголовий орел.
Мідний барельєф із зображенням царя Пєтра I, розміром 76 на 66 см., який, імовірно, первісно являвся центральною частиною державного герба, що містився на шпилі київської ратуші. Нині має перебувати в колекції музею історії Києва
Щодо авторства будівлі магістрату 1737 року існує декілька припущень. По-перше в той час у місті розгорнулася активна будівельницька діяльність, до котрої спонукав великий шанувальник архітектури, митрополит Рафаїл (Заборовський). У Могилянській академій, що знаходилася прямо навпроти ратуші, тоді якраз Йоган-Ґоттфрід Шедель завершував реконструкцію старого мазепинського корпусу. Чи не міг він виконати й замовлення міських керманичів? По-друге, тоді ж депутатом й райцем в київському магістраті служив видатний майстер українського бароко Іван Григорович-Барський. Не виключено, що він міг докласти зусиль й до облаштування, так би мовити, місця своєї роботи…
Накладання контурів сучасної Контрактової площі на план 1803 р., складений Андрієм Меленським. Ратуша знаходиться праворуч від контуру сучасного Гостиного двору
Кінець-кінцем ратуша загинула у вогняному штормі фатальної подільської пожежі липня 1811 року. Невдовзі її залишки розібрали, а вцілілу цеглу використали для спорудження нового Контрактового будинку. Наступну чверть століття міський магістрат діяв у стінах старого Гостиного двору (стояв на місці пожежної частини, де зараз музей Чорнобиля). Втім 1835 року він був остаточно ліквідований рішенням царя Ніколая I про скасування для Києва Магдебурзького права. Із оздоби ратуші до наших днів зберіглися тільки барельєф Архистратига Михаїла, медальйон із зображенням імператора Пєтра й статуя Феміди.
Контрактова площа на гравюрі середини ХІХ ст.. До 1835 р. київський магістрат розміщався у старому Гостиному дворі, який знаходився неподалік Воскресенської церкви (по центру згори)
На місці будівлі, що здавна символізувала київську свободу й місцеве самоврядування, від першої чверті XIX століття було розгорнуто вільну від забудови торгову площу. Дотепер залишки фундаментів ратуші перебувають під шаром ґрунту у сквері, між пам’ятником Григорію Сковороді й північним фасадом Гостиного двору.
Проект відбудови фонтану «Самсон» і Київської Ратуші. Валентина Шевченко і Юрій Лосицький, 1976 р..
Напередодні святкування умовного ювілею «1500-річчя заснування Києва» в 1982 році українському спеціальному науково-реставраційному виробничому управлінню було замовлено розробити проект реконструкції Контрактової площі. Згідно концепції команди, очолюваної архітекторкою Валентиною Шевченко, тут мали бути відновлені будівлі
Останні два об’єкти, передбачувані планами 1976 – 1977 років, зрештою реалізовані не були.
Аксонометрія Контрактової площі з відновленою будівлею ратуші. Валентина Шевченко, 1976 р.
До ідеї відбудувати магістрат повернулися 1999 року, напередодні п’ятисотої річниці надання Києву Магдебурзького права. Кабінет Міністрів тоді включив будівлю до «Переліку видатних пам’яток історії та культури, які передбачається відтворити». Потім цю ідею підхопили в часи підготовки до «Євро-2012. Інституті «Укрпроектреставрація» за участі Олега Граужиса, Лариси Цяук й Тетяни Філіпової навіть підготувавтоді всю необхідну науково-проектну документацію. Однак активна частина міської громади на тому етапі виступила категорично проти подібного задуму.
