Історичні зображення цього храму захоплюють і вражають. У його витончених і величних формах наочно відбиваються й надзвичайно висока майстерність українських будівничих кінця XVIII століття, й домінування притаманної вітчизняній церкві бароковості над новомодним на той час класицизмом, й синергія творчих традицій Лівобережної і Правобережної України. Не дивно, що більшовицького режиму ця надважлива для української культури споруда не пережила.
Миколаївський собор Медведівського монастиря, малюнок Домініка П’єра Де ля Фліза, 1851 р.
Перша церква в ім’я святого Миколая була побудована в давній козацькій обителі, як вважається, ще в добу славетних здобутків запорізького війська на чолі із Богданом Хмельницьким, у середині XVII століття. Вона була триверхою, дерев’яною, обшальованою і вкритою ґонтом. Перетерпіла усі негаразди Руїни: старшинську міжусобицю, турецькі навали, московитські згони і навіть столітнє польське панування. Але, що найімовірніше, не пережила Коліївщини. Повсталі українські селяни не пробачили медведівському ігумену Віссаріону нейтралітет. Тож після 1768 року гайдамаки двічі нападали на монастир й зрештою спалили його келії і храми.
Миколаївський собор Медведівського монастиря, світлина початку XX ст.
Втім, мабуть дещо від первісної Миколаївської церкви все ж таки залишилося, оскільки 1782 року ченці Медведівського монастиря звернулися до митрополит Київського Гавриїла (Кременецького) по дозвіл розібрати старий струхлявілий храм й закласти нову головну монастирську будову. Цю ініціативу підтримав й тодішній Чигиринський староста, князь Антоній Барнаба Яблоновський.
Миколаївський собор Медведівського монастиря, світлина початку XX ст.
Свято-Миколаївський собор було закладено у квітні 1785 року, благословив велику справу новопризначений Київський митрополит, Самуїл (Миславський). Однак, саме в цей час розгорталася драма розділу Речі Посполитої між сусідніми імперіями, й побічною її жертвою став медведівський ігумен. Про Віссаріона поміж поляками почали ширитися чутки, ніби він разом з іншим представниками православного духовенства підбурює селян до повстання. Коли ж священник 1789 року відмовився наново присягати на вірність короні, його заарештували й відправили в ув’язнення до Варшави. Шляхетські війська тоді захопили й піддали розоренню старовинний монастир: землі й угіддя секвестрували на користь місцевого староства, а монахів змусили рятуватися втечею.
Миколаївський собор Медведівського монастиря, світлина з приватної колекції Олександра Солодара, 1931 р.
Та невдовзі цариці Єкатєріні II таки вдалося остаточно загарбати доти контрольовані Польщею українські землі на правому березі Дніпра. Медведівські ченці, які нещодавно емігрували на підросійську Січеславщину, повернулися. На 1795 рік, коли нову головну церкву обителі довершили, монастир якраз підпорядкувався Катеринославській єпархії. Це частково може пояснити, чому щойно зведений храм мав стільки спільних рис із знаменитим Троїцьким собором у Самарі (Новомосковську до 2024 року). Навіть існує непідтверджене припущення, що автором Миколаївського храму виступив той самий славетний слобожанський майстер Яким Погрібняк. До того ж у березні 1796 року освячував свіжий собор не митрополит Київський, під чиїм омофором була медведівська парафія, а Таврійський і Катеринославський (за котрим числився Самар). Проте, хто б не проектував дану сакральну споруду, вплив видатної східноукраїнської архітектурної школи на її вигляд і структуру є очевидним.
План Миколаївського собору, Г.Г. Павлуцький, 1905 р.
Миколаївський собор був дев’ятидільним, в основі розпланованим у вигляді хреста. Його складали прямокутні об’єми, що підіймалися вгору на три яруси й завершувалися п’ятьма банями на восьмигранних підбанниках. Центральний верх мав аж чотири заломи, решта – по три. Увінчували їх кулеподібні маківки із хрестами. Ззовні зруби були вертикально обшальовані дошками із нащільниками. Мода на класицизм зумовила появу з трьох боків храму доричних портиків. Той, що містився при головному фасаді, мав шість колон, інші – з півночі і півдня – по дві. Максимальна висота будівлі складала 42,6 метри, довжина – 21,34 метри, ширина – 20,2 метри.
Поздовжній переріз Миколаївського собору, Г.Г. Павлуцький, 1905 р.
Завдяки великим прямокутним вікнам, розташованим у кілька рівнів, внутрішній простір собору яскраво освітлювався, що слугувало ідеї виключної спрямованості будівлі вгору, до небес. Інтер’єр було оздоблено настінними розписами. В храмі зберігалися чудотворна ікона святого Миколая й прислані до монастиря митрополитом Філаретом у 1846 році частки святих мощів.
Ікони, ймовірно, з храмового іконостасу Миколаївського собору Медведівського монастиря, кінець XVIII ст.. З приватної колекції Олександра Солодара
У 1926 році Миколаївський собор Медведівського монастиря постановою ВУЦВК та РНК УРСР про охорону пам’яток культури та природи було взято на облік та охорону – у якості обєкту республіканського значення. Але вже за три роки обитель біля Медведівки радянський режим таки повністю ліквідував. Навесні 1931 року шедевр українського дерев’яного барокового зодчества було зруйновано. Мова про відновлення унікальної пам’ятки ведеться від набуття Україною Незалежності. У 1998 році втрачений храм внесли до державного «Переліку визначних пам’яток історії та культури, що потребують першочергового відтворення».
