Первісток, еталон, прототип, початкова ланка, батько – як тільки не описують і якими лише метафорами не винагороджують цей дивовижний витвір українського зодчества дослідники і публіцисти. І все те є направду справедливим. Бо ж, дійсно, саме поставлений козацькими старшинами в середині XVII століття у межах ніжинської фортеці храм став першим, що у камені втілив найвиразнішу ідею народного дерев’яного будування: хрещатої у плані п‘ятиверхої церкви. І це лише мистецький аспект теми. Та варто зауважити, що видатний собор, до всього, також являється одним з головних свідків нашої історії.

Базарна площа Ніжині, Миколаївський собор позаду, світлина початку XX ст.

Ніжин 1648 року був відвойований військом Богдана Хмельницького у Речі Посполитої. Тут сформувався Ніжинський козацький полк, на чолі якого 1653 року гетьман поставив одного зі своїх найближчих соратників, раніше полковника Корсунського, Івана Золотаренка. Двома роками раніше Хмельницький побрався із сестрою побратима, Ганною. Й скоро ця донедавна звичайна міщанка із Корсуню перетворилася на можновладну гетьманшу, а її родина поволі стала однією з найвпливовіших у щойно здобутій козацькій державі.

Панорама Ніжина, Миколаївський собор по центру, літографія Петра Бореля, середина XIX ст.

Після укладання союзу з московитами, Іван Золотаренко отримав у підпорядкування чималу, за двадцяти тисяч душ, армію, і в якості наказного гетьмана рушив із нею встановлювати новий лад на теренах нинішніх Білорусі і Литви. Козакам вдалося зайняти Гомель, Бобруйськ, Свіслоч, Мінськ і Вільно. Пізніше свідки переказували про страшну лють, із якою золотаренкові загони діяли у захоплених містах. Набрані ж під час походу багатства богданів шваґер звозив, власне, до Ніжина, і значну з них частку пожертвував на зведення тут нового великого храму. Та до завершення будівництва він не дожив – у жовтні 1655 року був застрелений при облозі Старого Бихова, що на Могильовщині.

Імовірний портрет полковника Івана Золотаренка, початок XVIII ст.

Споруджувати собор святого Миколая почали на місці занепалої раніш однойменної дерев’яної церкви. Окрім старшини до фундації долучилося чимало ніжинських городян і козаків. Так місцева жителька Вася Копачовчиха, яка переказують, сильно захворівши, продала свою хату і з виручених коштів заповіла на будівництво сорок золотих і п’ятдесят польських осмаків.

Дзвіниця Миколаївського собору в Ніжині, світлина початку XX ст.

Найімовірніше, на кінець 1658 року загальний об’єм храму був уже готовий. Принаймні про нього в своєму трактаті «Про Промисел» згадує хорватський просвітник і мислитель XVII століття Юрій Крижанич, котрий тоді саме подорожував повз українські землі до Москви. Через загострення бойових дій у регіоні він мусив на п’ять місяців затриматися у Ніжині. Тут мандрівник зблизився із тодішнім місцевим полковником, братом попередника, Василем Золотаренком. Його неабияк вразили перипетії попередніх подій, тож Крижанич не оминув їх у своїй праці:

• Василь Золотаренко, до якого в спадок перейшли багатства покійного для замолювання братових гріхів збудував у Ніжині велику церкву в ім’я святителя Миколая. Але не дійшов до покаяння істинного, бо награбоване церковне майно не повернув туди, звідки воно було взяте, а тримав у себе. На площі ніжинській збудував був купецьку комору з міцними замками та ланцюгами; вона, як розповідають, була повна згаданих награбованих святих речей. Я сам бачив два святих образи, що їх було винесено з литовських церков: один був прикріплений спочатку Василем зовні над дверима збудованої ним церкви, про яку казано вище; другий залишався у нього, прибитий у внутрішньому покої до стіни будинку.

Миколаївський собор, Ніжин

Миколаївський собор, як вказувалося на початку, є хрещатим і п’ятибанним. А також центричним, тобто симетричним відносно середини, й дев’ятидільним – складеним з дев’яти частин. Його вимуровано з жолобчастої цегли, скріпленої вапняно-піщаним розчином. Всі стіни, як зовні так і зсередини, потиньковані і побілені. Бічні об’єми – гранчасті рамена – орієнтовані по сторонах світу. Між раменами облаштовані додаткові, квадратні в плані, приміщення – дещо нижчі по висоті від всіх решти.

План Миколаївського собору в Ніжині

Відчуття особливої гармонії і врівноваженості архітектури цієї церкви досягнуто завдяки пірамідальність її композиції і всефасадності – однаково розкішному декоруванню кожної зі сторін. Фасади храму прикрашають фігурі ніші, стрімкі тоненькі пілястри із вигадливими капітелями й унікальна візерунчаста віконна лиштва, характерна для тогочасної Сіверщини та Чернігівщини. Також привертають увагу чотирилисті вікна-квадрифолій – своєрідна ознака усього українського барокового образотворчого мистецтва. Завершують будову припідняті на восьмигранних підбанниках грушоподібні бані із маківками і позолоченими хрестами.

Декор фасадів Миколаївського собору в Ніжині

По-особливому організовано внутрішній простір Миколаївського собору. Окремі його об’єм  у єдиний задум сплітають високі стрілчасті підпружні арки. У бічних приділах були облаштовані вівтарі Трьох Святителів й Архистратига Михаїла. І ще, в інтер’єрі присутня деталь, що нагадує про відчутну ієрархічність суспільства доби ранньої Гетьманщини: обабіч головного входу влаштовані спеціальні лоджії для полкових старшин, на котрі ведуть внутрішньостінні сходи.

Інтер’єр Миколаївського собору в Ніжині

Мабуть, 18 червня 1663 року, по завершенню Чорної Ради, саме цими сходами (коли замість горделивої еліти часів Хмельницького до влади в Україні руками московитів був приведений їхній протеже) над головами люду піднявся на хори Іван Брюховецький. Підступом він домігся від козацької голоти свого обрання в очільники Війська Запорізького. А своїх конкурентів – фундатора собору, полковника Василя Золотаренка, полководця Якима Сомка, а також цілу плеяду яскравих богданових сподвижників – невдовзі обвинуватив у зраді перед царем і привів до страти. Фатальний день у «Літописі Самовидця» відзначає ніжинець Роман Ракушка-Романовський. Він описує, як під завісу драми новобраний гетьман:

• попровадил в соборную церков Святого Николая, где присягу виконал зо всем войском.

Ілюстрація до роману Пантелеймона Куліша «Чорна Рада», листівка 1911 р., Коломия

У 1734 році в Миколаївському соборі було встановлено розкішний шестиярусний іконостас. Вражаюче різьблення: розкріповані антаблементи, колонки коринфського ордера, поля і консолі між іконами – вкрите золотом плетіння рослин, що зайняло усю широчінь будівлі, справжнім небесним садом здіймалося під самі підпружні арки. З напису на ньому відомо, що створено цей видатний бароковий твір було стараннями настоятеля храму, отця Стефана Волховського і, вочевидь, за підтримки архієпископа Рафаїла (Заборовського):

• Устроися иконостас сей подаяніями христолюбивых титорей великороссійских и малороссійских, и приходов церковных, и прилежным стараніем всечестнаго Волховскаго, настоятеля св. храма святителя Христова Николая, при благополучной державе императрицы Елисаветы Петровны и господина Кир Рафаила Заборовскаго, архіепископа Кіевскаго, року 1734 іюня 10 дня. Списася иконостас сей Василием Реклинским

На жаль, у 1920-і роки цей шедевр сницарства було знищено.

Іконостас Миколаївського собору, світлина початку XX ст.

Впродовж XVIII – XIX століть поряд з козацьким храмом були організовані школа і шпиталь, а також побудовані тепла церква святої Варвари і двоярусна дзвіниця. Все це зрештою загинуло в пожежах або було зруйновано в роки антирелігійних більшовицьких гонінь. Зберігся лише класицистичний храм Іоанна Предтечі, перероблений совєтами на міський Будинок культури. Миколаївський собор також з плином часу дещо видозмінився: втратив частину зовнішнього декору, був позбавлений притаманних українській традиції бань, що їх замінили на московські шоломи, тощо.

Храм Іоанна Предтечі, перероблений совєтами на міський Будинок культури, Ніжин

У серпні 1905 року у цьому храмі протоієрей Георгій Спаський обвінчав Марію Москаленко, що походила із давніх ніжинських козацьких й купецьких родів, із вчителем російської словесності, Павлом Корольовим – батьків видатного українського конструктор, одного із засновників практичної космонавтики, Сергія Корольова.

Миколаївський собор в Ніжині, малюнок Г. Лукомського, 1912 р.

Радянська влада одразу по загарбанню Ніжина святиню у вірян відібрала й закрила. Начиння було пограбоване. В роки II світової війни храм зазнав деяких ушкоджень внаслідок бомбардувань і потім кілька десятиліть стояв у занепаді. На початку 1960-х років собор визнали пам’яткою архітектури республіканського значення і почали ремонтні роботи. Однак, на справжню реставрацію від дочекався лише двома десятками років пізніше. Від 1990 року перлина української культурної спадщини знаходиться у віданні церкви московського патріархату.

Миколаївський собор, Ніжин, світлина другої половини 1940-х рр.

Данні щодо точного часу побудови ніжинського Миколаївського собору на початку XXI століття встановила низка дослідників і, зокрема, надважливі публікації з цього питання зробив історик, музейник і краєзнавець Олександр Морозов.

Миколаївський собор, Ніжин