На переконання багатьох дослідників архітектури ця розкішна будівля являла собою найдосконалішу варіацію стилю українського необароко в місті. Дивовижної гармонії поєднання надсучасних, як на початок XX століття, будівельних технологій й напрочуд вдалого дизайну екстер’єру – над забудовою споруда здіймалася елегантною біло-блакитною вежею.
Прибутковий будинок Федота Альошина в панорамі центра Києва, праворуч від дзвіниці Софії, малюнок Леоніда Хижинського, 1919 р.
Напевне, в Києві немає більш урочистого історичного осереддя, ніж простір між Софійським і Михайлівським соборами. Й, без сумніву, надзвичайно багата й декоративна стилістика їхніх архітектурних ансамблів не могла не вплинути на вибір напрямку творчих пошуків митця, якому було замовлено нову будову безпосередньо поряд з ними. Тим більш, що йдеться про віртуоза стилізації і генія смаку – Павла Альошина.
Фасад прибуткового будинку Федота Альошина, Київ, світлина 1916 р.
Прибутковий будинок у садибі по Володимирській вулиці, 19, тридцятитрьохрічний зодчий спроектував для свого батька – удатного київського артільника-підрядника Федота Альошина. Для Павла цей період, 1914 рік, був часом зеніту слави (після реалізації Будинку Учителя) й водночас – творчого пошуку. Позаяк, згідно низки джерел, через поразку в конкурсі на зведення місцевого Губернського земства Альошин-молодший відчув прогалину в отриманій інженерній освіті й, аби здобути звання архітектора-художника, вступив до імператорської академії мистецтв в Санкт-Петербурзі. До слова, його екзаменаційним проектом став православний храм, на вигляд дуже близький до перлини козацького мурування – Микільського Військового собору на Печерську.
Проекти будинку по вул. Володимирській,19. Варіанти на сім і вісім поверхів. Павло Альошин, 1914 р.
Зведення будинку Альошина практично співало із початком I світової війни. І, бодай, попервах існувало два варіанти проекту – на сім і навіть на вісім поверхів – через вир карколомних подій, зокрема фінансову кризу, реалізовувати довелося більш помірну пропозицію. Кінець-кінцем, Федот Альошин збанкротував і довершував будівельні роботи вже не його спадкоємець, а архітектор польського походження, Карл Іваницький.
Прибутковий будинок Федота Альошина, Київ, світлина 1920-і рр.
Комплекс прибуткового дому складали три корпуси, розраховані всього на п’ятдесят чотири квартири. Найбільш дорогі та великі, на сім і вісім кімнат, містилися у фасадному будинку. Останні поверхи було відведено під художні студії – із специфічними житловими приміщеннями, облаштованими нішами для сну. За кожними апартаментами було записано дров’яний сарай, пральню, льох, льодовню із холодильною камерою й місце на горищі. В будинку обладнали два пасажирські ліфти, а також підйомник для дров і білизни на чорних сходах.
Фасад прибуткового будинку Федота Альошина, Київ, світлина 1915 – 1920 рр.
Фасад пишно прикрашала ліпнина із рослинними мотивами: між третім і п’ятим поверхами вигадливий декор отримали пілястри, що членували стіни, а ряд центральних вікон доповнювали радісні соняхи. Завершувалася споруда великою мансардою, що подібно до Будинку Митрополита Софії Київської, мала в оздоблення грандіозний центральний фронтон із віконними отворами, який доповнювався двома меншими бічними фронтончиками. Антаблемент під карнизом, подібно до барокових соборів, ряснів розетками, а ще окремої вишуканості фігурний сандрик знаходився над центральним входом.
Демонстрація в Києві на честь проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР на тлі будинку Федота Альошина (праворуч), січень 1919 р.
Щойно спорудження будинку добігло кінця, приблизно наприкінці 1916 – на початку 1917 років, в ньому стали квартируватися урядові структури нескінченно змінюваних владних команд революційної пори. Українська Народна Республіка розмістила тут своє Міністерство земельних справ, а більшовики, ще до того, оселили в означених розкошествах народний комісаріат і центральний виконавчий комітет. Після остаточної окупації країни комуністи у 1920-х роках організували в приміщеннях на Володимирській,19, цукровий трест.
Прибутковий будинок Федота Альошина, пошкоджений і роки II світової війни, Київ, світлина 1943 р.
Шедевр українського необароко загинув внаслідок низки причин. Восени 1943 року німецькі війська, що відступали з Києва, підпалили будинок Альошина. Втім, попри деякі руйнування, його стіни добре зберіглися. Проте, радянські органи управління, що повернулися до міста, вирішили будівлю не відновлювати, й невдовзі квапно її знесли.
Руйнування будинку Федота Альошина, Київ, світлина 1944 – 1945 рр.
Варто зазначити, що дворова частина комплексу зберіглася. У 1950-і роки флігель було помітно перероблено у смаку сталінського ампіру, проте він і досі існує за адресою Володимирська вулиця, 19А. Не втримуються від все нових удосконалень пам’ятки її нинішні власники: балкони торця хаотично засклені, різні шматки стін фарбовано в індивідуальному порядку, а частину фасаду зайняли величезні сонячні панелі.
Збережена і перебудована в сталінському дусі частина прибуткового будинку Федота Альошина, Володимирська вул,19А
Місце ж первісного твору Альошина посіла доволі прохідна будова сталінського смаку, що її побудували до 1954 року. На початку XXI століття архітектурна спільнота обговорювала можливість надати цій споруді рис її попередниці, та ідея ця видається сумнівною. Імовірно, було б більш доречно відтворити оригінал на новому місці. Тим більш, що в архівах його точні креслення збереглися.
Будинок сталінської архітектури по вул. Володимирській,19 на місці кам’яниці Альошина
