Промовистий взірець останнього злету стилю українського бароко, цей храм у багатьох нюансах є цілковито унікальним.  Від самої своєї появи наприкінці XVIII століття і дотепер він домінує над забудовою старовинної козацької обителі, й неодмінно вабить до себе юрби мандрівників та прочан. Нині архітектурний ансамбль монастиря входить до списку «Семи чудес Черкащини» –  переліку найважливіших туристичних об’єктів регіону. Втім, на жаль, впродовж свого багатолітнього існування уславлена святиня зазнала також і чималих втрат.

Елементи декору фасадів Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря

Історію монастиря на Красній Горі майже повністю оповідають легенди. Ніби-як, давно-предавно одному константинопольському ченцеві прийшла уві сні Діва Марія й показала йому чарівну місцину, де навесні червоним цвітом цвітуть дикі персики. Й саме там, мовляв, монахові слід заснувати нову обитель, яка уславить у віках ім’я Боже. Місце те святий отець невідомим чином віднайшов аж на землях України, неподалік стародавнього містечка Золотоноша. На пагорбі, що у розлив річки навесні перетворювався на окремішній острів, вирив монах собі печеру й став жити в ній відлюдником.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, початок XX ст.

Невдовзі звістка про це розлетілася околицями. Почали до самітника доєднуватися всякі охочі. Господар тамтешніх земель, козак Іван Шебет-Слюжка, віддав під чернечу справу свої маєтності, а на розбудову обителі ще й кошти виділив. Його приклад пізніше стали наслідувати й інші представники козацької старшини. Відтак, вже на середину XVII століття Красна Гора зажила великої шани серед запорожців. Приїздили вони сюди, хто від тяжких поранень після боїв лікуватися, а хто й усю старість проводити. Тож, і захистом своїм лицарі-звитяжці святе місце не обходили.

Красногірський монастир, гравюра кінця XIX ст.

Довгий час усі монастирські будівлі лишалися дерев’яними. Перший храм, в ім’я Георгія Змієборця, навіть попервах було зведено з очерету і лише потім замінено на більш міцний, зрубний. У 1687 році поряд була поставлена дерев’яна Покровська церква. І лише у другій половині XVIII століття, коли була вже ліквідована царицею Єкатєріной II Гетьманщина, а козацький стан помітно занепадав, спромоглася красногірська братія здобути кошт на мурування першої в себе по-справжньому монументальної, викладеної з цегли, споруди.

Красногірський монастир, малюнок початку XX ст.

Щодо ініціатора побудови нинішнього Спасо-Преображенського собору, існує дві версії. Згідно однієї, ним був заможній козак-запорожець Яків Щербина. Однак, окрім цієї скупої згадки, про нього більш нічого невідомо. Проте, інший, більш певний, переказ стверджує, що зведення храму замовив колишній ігумен Красногірської обителі, а на той час впливовий єпископ Іркутський і Нерчинський, Софроній (Кришталевський). На схилі літ, перебуваючи в далекому Сибіру, мовляв, не полишав він думок про батьківщину, й забажав, щоб у любому його серцю місці з’явилася церква по-справжньому багата і велична.

Софроній (Кришталевський), єпископ Іркутський і Нерчинський, портрет кінця XVIII – початку XIX ст.

Як би там достеменно не було, та 7 червня 1767 року на верхівці пагорбу над річкою Золотоншкою, з благословення Переяславського єпископа Гервасія (Линцевського) – майбутнього голови Пекінської православної місії у Китаї – було закладено храм на честь Преображення Господнього. Усі турботи із будівництва: договори з підрядниками і майстрами, заготівлю матеріалів тощо – взяв на себе тодішній ігумен Красної Гори, отець Іов. Роботи тривали біля чотирьох років, і вже у 1771 році черговий очільник Переяславської єпархії, Йов (Базилевич), довершену споруду освятив. Вочевидь, нова церква замінили найдавнішу, Георгієвську, оскільки один з її вівтарів, облаштований на хорах, пізніше було присвячено саме цьому святому.

Портрет єпископа Софронія (Кришталевського) в інтер’єрі Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, початок XX ст.

Красногірський соборний храм є одним з перших в Україні барокових триконхів. Тобто таких сакральних будівель, що з трьох сторін – всіх, окрім західної – формуються четвертинними сферами-екседрами. Таким чином, у плані він має впізнаваний силует латинського хреста. Ззовні ж кожен бік собору є абсолютно самодостатнім, або, як-то кажуть, рівноправним. Це забезпечує ще одну важливу відмінність пам’ятки – її урочисту всефасадність.

План Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря

Взагалі ж ззовні церква має дивовижно витончене опорядження. У два яруси її опоясують вікна: знизу із трицентровими перемичками і круглі згори. У всю висоту стіни членують стрункі пілястри, що їхні капітелі (колись композитні) підпирають антаблемент із розкріпованим карнизом. Завершують усі бічні конхи-екседри ґонорові напівкруглі фронтони.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, початок XX ст.

Увінчують собор три двозаломні бані на високих світлових підбанниках. Згідно давньої української традиції, їх вишукувано в ряд, по осі схід – захід. Оригінальні верхи, що мали явно значно елегантніші обриси, не зберіглися. Їх було вкрито бляхою, фарбовано в зелений колір і згори усипано зірочками. Теперішня ж інтерпретація бань хіба суцільно виблискує ненатуральною позолотою.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря

Варто також звернути увагу, що коли придивлятися уважніше до старовинних світлин, то в око впадає значно пишніший, ніж тепер, ліпний декор храму. Кожне його віконце і кожну нішу окрім лиштви і сандриків колись прикрашали грайливі рокайлеві завитки й витіюваті рослинні орнаменти. А ще, згори, над круглими отворами, містилися лики бешкетних янголят-путі. І, хоча за попередніх реставрацій ці деталі не були відновлені, у подальшому вони обов’язково мають бути повернені на свої місця.

Елементи ліпного декору фасадів Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, початок XX ст.

Вигадлива ліпнина натепер фрагментарно зберіглася тільки всередині собору. Наприклад, на тих-таки капітелях пілястр. Їй органічно пасує встановлений тут в останні десятиліття новий іконостас. Різьблений і золочений, він хоча і має деякі московського духу фігурні елементи, в цілому виконаний у доволі природній, як для наших теренів, бароковій манері. Верхній ряд ікон здіймається аж до рівня горішніх вікон. І ця обставина, мабуть, найкраще розкриває загальне висотне спрямування інтер’єру. Хіба тіснішою здається західна частина церкви, в якій на другому ярусі облаштовані хори.

Іконостас Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря, світлина сторінки «Духовно-просвітницькі подорожі Україною»

Усі перелічені архітектурні особливості Красногірського собору – це безумовне визнання істинного генія його творця. Як відомо, проектувати храм було запрошено найвидатнішого українського майстра своєї доби, визнаного архітектора-киянина, Івана Григоровича Григоровича-Барського. І в кожному нюансі даного його творіння зчитуються і чесна мистецька вдача, і високий професіоналізм, і відчуття моменту. Барський створив гідний шедевр стилю у годину, коли той вже починав згасати. Як і в інших його роботах, крізь багате барокове убранство тут вже чітко проступають риси класицизму. Та, що є виключенням, зодчий у цьому випадку ще й вміло заграє із рідкісним на наших теренах рококо.

Капітелі пілястр в інтер’єрі Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, початок XX ст.

За впровадженої царицею Єкатєріной II секуляризації, в останнє десятиліття XVIII століття, монастир на Красній Горі з чоловічого було переведено на жіночий, що дозволило йому діяти більше ста наступних років. Та 25 березня 1922 року радянський режим давню обитель таки закрив. Частину церковного начиння і цінних стародруків з неї було направлено до музеїв – серед них називають Полтавський обласний і Золотоніський краєзнавчий – та значну кількість цінних речей просто розікрали. Крім іншого, зникла й знаменита чудотворна ікона Дубенської (явлена на дубі) Божої Матері.

Вхідний портал Спасо-Преображенського собору Красногірського монастиря

На початку 1930-х років у монастирських будівлях спочатку розмістився дім інвалідів, а потім – будинок для людей похилого віку. Преображенський храм у той період зазнав драматичного нищення. Особливу наругу над ним безбожники влаштували на Великдень, у квітні 1941 року: зняли бані, розібрали бічні притвори і майже повністю збили із фасадів весь ліпний декор. І хоча у днину II світової війни, із приходом німців, чорницям дозволили знов повернутися до келій обителі й дали довести до ладу Покровську церкву, та величний бароковий собор ще довго лишався стояти в занепаді.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря, світлина експедиції Стефана Таранушенка, середина XX ст.

Нарешті, у серпні 1963 року перлину Григоровича-Барського було визнано пам’яткою архітектури і взято під охорону держави.  За тринадцять років архітектор Дмитро Криворучко розробив проект її реставрації. Однак, попри виділення необхідних грошей і навіть закупівлю матеріалів, повноцінні роботи на об’єкті тоді так і не розпочалися. Наявна ж цегла, цемент й дошки лісів поволі почали розкрадатися мешканцями сусідніх сіл.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря, світлина другої половини XX ст.

До відновлення соборної церкви Красногірського монастиря взялися лише на початку 1990-х років, після її передачі у відання Черкаської єпархії московського патріархату. За результатами вжитих заходів будівля набула нинішнього вигляду: стіни її потиньковані і фарбовані в бірюзовий, встановлені нові бані, всередині також проведено ремонт. Проте, як вже наголошувалося вище, собор потребує значно більш ретельного доопрацювання, у відповідності із оригінальним авторським задумом. Наразі ж навіть доступ публіки до національного надбання місцевими хазяями є значно ускладненим.

Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря