Зведений у середині XVII століття на давньоруському городищі понад річкою Десною храм вважається дослідниками архітектури однією з ключових пам’яток в історії розвитку мурованого зодчества України. Він був цілковито новаторським витвором свого часу і започаткував важливу групу сакральних споруд епохи Гетьманщини.
Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, світлина початку ХХ ст.
У 1642 році монахи Трубчевського монастиря, що нині на Брянщині, забажали покинути межі Московського царства й перенести свою обитель на землі Речі Посполитої. Із проханням виділити їм підходяще місце вони звернулися до поборника православних, польського сенатора і на той момент каштеляна чернігівського Адама Кисіля. Ченцям було запропоновано осісти у Макошинському маєтку шляхтича, неподалік Кисільгородського тракту. Цю фундацію своєю грамотою зрештою затвердив король Владислав ІV Ваза.
Спасо-Преображенський собор, вигляд у XVII ст.. Північний фасад, реконструкція С. Юрченка
Вважається що в рік, коли трубчевські монахи перебралися на Чернігівщину, й було закладено майбутній Спасо-Преображенський собор. Достеменно відомо, що Адам Кисіль у своєму духовному заповіті записав на Максаківський монастир низку своїх сіл. Проте, тоді, у 1650 році, в регіоні палала національно-визвольна війна козаків проти польсько-шляхетського панування, тож точних даних, на якій саме стадії перебувало будівництво храму, немає.
Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, світлина кінця ХІХ ст.
В універсалі від 11 жовтня 1654 року гетьман Богдан Хмельницький вимагає від ніжинського полковника – вочевидь, Івана Золотаренка – аби належних обителі сіл його козаки “до себе в пожиток не приворочали” і “до фундовання церкви, котру зачали, помочними і послушними були”. Також є опис від лютого того ж року, в котрому зазначається:
Власне, між 1642 й 1665 роками Максаківським ігуменом являвся Іоасаф Осиповський.
План Спасо-Преображенського собору Максаківського монастиря
Спасо-Преображенський собор завершили зводити 1655 року. Він отримав типову для базиліки структуру. В плані представляв собою видовжений прямокутник з напівкруглою апсидою, яка виступала зі східного боку, і двома наріжними вежами із західної сторони. Мав три нави, серед яких шириною і висотою виділялися середня та поперечний трансепт. На місці їх перетину піднімався світловий барабан із великою центральною банею. Ще дві бані, подібно до католицьких костелів, увінчували бічні вежечки. Також дві декоративні маківки містилися обабіч апсиди. Це на загал створювало враження п’ятиверхості будови. У вежах знаходилися кручені сходи, які вели на хори. Тут містилися два менші вівтарі храму: на честь Успіння Богородиці й архідиякона Стефана.
Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, світлина кінця ХІХ ст.
Бічні фасади собору було прикрашено нішами із напівкруглим завершенням, подібно до того, як місцеві майстри робили це ще за часів Київської Русі. Арки ж нижнього ярусу, аркатурний фриз верхнього рівня й назагал дещо масивний і спрощений ордер свідчили про знайомство будівничих в Максаківському монастирі із бароковими тенденціями, які ширилися Річчю Посполитою.
Іконостасу Спасо-Преображенського собору XIX ст.
Запропонована зодчими Спасо-Преображенського собору композиція культової будови отримала широкий розвиток в сусідніх регіонах. Її явно унаслідували такі шедеври української архітектури, як Троїцький собор Чернігова й головні храми полтавського Хрестовоздвиженського і Мгарського монастирів. Також низку схожих рис має одна з найвиразніших православних барокових церков Білорусі – храм Святого Миколая у однойменній обителі у Могильові, зведеному між 1669 і 1672 роками.
Церква Святого Миколая у Могильові, світлина 1950-х рр.
Внаслідок проведеною наприкінці XVIII століття імператрицею Єкатєріной II секуляризації Максаківський монастир почав занепадати. У 1820 році в ньому сталася велика пожежа, що значно пошкодила усі будівлі. Після неї грушоподібні високі бані головного храму замінили приземкуватими класицистичними. До того ж невдовзі до західного фасаду доєднали велику й недолугу утилітарну конструкцію з двоскатним дахом й куполом-цибулькою. Іконостас собор у першій третині XIX століття також отримав у стилі класицизму. Його проектом, найімовірніше, розробив петербурзький архітектор Олексій Швецов.
Проект іконостасу Спасо-Преображенського собору архітектора Олексія Швецова, XIX ст.
Радянський режим перлину українського бароко знищив. Десь на відрізку між 1930 і 1960 роками грандіозний Спасо-Преображенський собор було знесено. Територію ж християнської обителі почали використовували у якості свиноферми. І лише 1988 року за результатами проведених напередодні досліджень залишки комплексу було включено до Зводу пам’яток історії та культури України.
Руїни Спасо-Преображенського собору, світлина 1958 р.
