Рік будівництва цієї невеликої церкви достеменно невідомий, але більшість дослідників вважає її однією з найдавніших будов київського Подолу, що зберіглася до наших днів. Неординарною є структура храму, й до того ж вражає історія змін його назв і присвят його вівтарів.
Трапезна церква Флорівського монастиря
З’явилася описувана святиня, найбільш імовірно, що після 1682 року. Вона отримала назву чи-то Флорівської, чи-то Лаврської – конкретики, який саме храм тоді носив яке ім’я немає, і чи взагалі йшлося про нинішню споруду також є сумніви. «Чертеш Киеву граду» полковника Ушакова 1695 року фіксує в межах монастиря велику дерев’яну церкву, яка закриває собою ще один храм. Останній найчастіше й ототожнюють із існуючою донині трапезною.
Образ Дмитра Ростовського в оздобленні фасаду Трапезної церкви Флорівського монастиря
Значні зміни у долі давнього подільського кляштеру сталися на початку XVIII століття, коли заради облаштування фортечних споруд на Печерську було ліквідовано Вознесенський монастир, а його чорниць поспіхом переведено до Флоро-Лаврської (як її тоді іменували) обителі. Майже всі споруди комплексу згоріли 1718 року у великій пожежі, й муровану трапезну також було суттєво пошкоджено. Протягом наступних чотирьох років відбулася її відбудова, зокрема ремонт другого поверху. Водночас поряд звели головний собор обителі, на честь Вознесіння Господнього, тож бо весь монастир отримав нову подвійну назву – Вознесенсько-Флорівський.
Баня трапезної церкви Флорівського монастиря
У 1758 році в флорівські черниці під ім’ям Нектарія була пострижена російська княгиня Наталія Долгорукова. Тут вона мешкала із хворобливим молодшим сином Дмитром й мала можливість скласти мемуари. Ці її «Власноручні записки …» вважаються одним з перших творів російської літератури, що їх написала жінка . Своїм коштом 1759 року княгиня-чорниця провела капітальний ремонт трапезної. Тоді ж вівтар в ім’я Олександра Невського на другому поверсі церкви було переосвячено на честь святих мучеників Флора і Лавра.
Портрет схимонахині Нектарії, раніше княгині Наталії Долгорукової, виконаний невідомим автором після 1758 р.
У 1808 році храм знов ремонтували, і тоді ж його стіни розписав живописець Білєцький. Однак, велика подільська пожежа липня 1811 року вщент зруйнувала усі дерев’яні будівлі Флорівського монастиря й заподіяла великої шкоди мурованим. У первісних барокових формах трапезну церкву було відновлено за проектом архітектора Андрія Меленського. Після реконструкції вівтар на її другому поверсі присвятили тепер вже Тихвінській іконі Божої Матері. Весь храм на той час носив ім’я Флора і Лавра.
Поховання біля стін трапезної церкви Флорівського монастиря
Церква є двоповерховою тинькованою будівлею, прямокутною в плані й із кількома прибудовами. Вона видовжена зі сходу на захід і під прямим кутом до її об’єму прилягає трапезна палата. Найвиразнішою частино всієї споруди являється п’ятигранна апсида із чолового східного фасаду. Її увінчує баня із маківкою на гранчастому підбаннику. Стіни апсиди прикрашено різноманітними прорізами, нішами, наріжними пласкими лопатками й горизонтальними гуртами. Із південного боку на зовнішніх стінах в останні десятиліття було додано розписи й викладено мозаїки із релігійними сюжетами. Зокрема, велика картина (нині перероблена на мозаїку) зображує моління російського подвижника Серафима Саровського.
Серафим Саровський, розпис стіни трапезної церкви Флорівського монастиря
В 1867 році на території монастиря завершили будівництво церкви Казанської ікони Пресвятої Богородиці й до неї перенесли із трапезної престол Флора і Лавра. Вівтар на першому поверсі старовинного храму тоді присвятили святому Миколі Мирлікійському, а вся церква стала називатися Микільсько-Тихвінською. Біля неї на невеликій ділянці із палісадником влаштували невеликий цвинтар.
Образ Миколи Чудотворця в оздобленні фасаду трапезної церкви Флорівського монастиря
Одразу після встановлення в Києві більшовицького режиму 1920 року все майно Флорівського монастиря націоналізували. Незабаром на його території розмістили «Містечко металістів», а будівлі перетворили на майстерні, гуртожитки робітників й склади. В 1931 році трапезну церкву віддали у користування фабрики грамплатівок. Втім, поновити чернече життя в обителі вдалося вже 1989 року, під час урочистостей з нагоди святкування 1000-річчя введення християнства на Русі. Відтоді старовинний український монастир і всі його храми знаходяться у господарюванні релігійної громади московського патріархату.
