Для української архітектури це була по-справжньому етапна споруда. Величавий храм початку XVIII століття, він став взірцем для наслідування, як на Слобожанщині, так і по інших регіонах країни. За його образом збудовані, наприклад, знамениті собори: Різдва Богородиці в Козельці й ковнірівський, Антонія і Феодосія, у Василькові. Однак, на відміну од цих чудово збережених церков, охтирський шедевр у 1930-і роки знищили діячі радянського режиму.
Миколаївська площа й Успенський собор, Охтирка, світлина початку XX ст.
Перший собор Успіння Пресвятої Богородиці, ще дерев’яний, з’явився у місті разом із спорудженням тут козаками, переселенцями з Правобережжя, у 1650-х роках нової потужної фортеці. Відомо, що її протопопу, Самуїлу Федоровичу, московський цар Алєксєй Михайлович відписав грамоту на відведення п’яти десятин орної землі та сіножатку біля Гусинця. Цей храм проіснував біля семи десятиліть, коли його зрештою вирішили замінити значно більш просторою й монументальною будовою.
Успенський собор, Охтирка, світлина початку XX ст.
Після російсько-шведської війни Охтирка поступово перетворилася на осередок торгівлі і ремесл. Тут існував цегельний завод, вироблялися віконне скло і посуд, а також діяла перша в імперії тютюнова мануфактура. Не дивно, що за подібного розквіту місцевий полковник, Олексій Лесевицький, вирішив звести у середмісті по-справжньому грандіозну святиню. Тож, 1728 року на місці дерев’яного попередника заклали новий Успенський собор. Довершений за десть років храм став першою мурованою з цегли спорудою міста. Лесевицьким ж він до самого початку XX століття слугував родовою усипальницею.
Портрет Охтирського полковника Олексія Лесевицького, наведений в «Історії Слобідської України» 1918 р.
Ключовою особливістю цієї дивовижної пам’ятки було те, що автори поєднали в її архітектурі два раніше відомі типи православних храмів: однобанний хрещатий дев’ятидільний і хрестовокупольний. Від останнього запозичені чотири масивні опорні стовпи, поєднані підпружними арками. Разом із додатковими діагональними арочкам вони стали основою під восьмигранним барабаном-підбанником, котрий завершувався двозаломною, параболічних обрисів, банею із світловим ліхтарем.
Успенський собор, Охтирка, світлина експедиції С. Таранушенка і П. Жолтовського, початок XX ст.
Український мистецтвознавець Григорій Логвин щодо цього зауважував цікавий аспект:
Бернард Меретин (архітектор епохи пізнього бароко й рококо німецького походження, що працював на західноукраїнських землях у XVIII столітті) у тому ж плані вирішує дев’ятидільний план храму Юрія у Львові (зведений між 1744 – 1762 роками) й використовує досягнення дерев’яного будівництва. Отож бо, протилежні, начебто, ланки української архітектури зімкнулися в один ланцюг.
Інтер’єр Успенського собору, Охтирка, світлина експедиції С. Таранушенка і П. Жолтовського, початок XX ст.
В плані Успенський собор – це практично ромб, але із зрізаними кутами й невеликими прямокутними виступами. Він мав два яруси. На нижньому розташовувалась тепла церква, а на горішньому, відповідно, – холодна. Фасади будівлі були вирішені доволі лаконічно: членовані пілястрами, поміж яких у два рівні містилися обрамленні скромною лиштвою вікна. Й ще ззовні півкруглі виступи трансепту і середньої нави увінчували високі пластичні фронтони.
Іконостас бокового вівтаря Успенського собору, Охтирка, світлина початку XX ст.
У храмі було чотири вівтарі: на честь Успіння Богоматері, Воскресіння і у славу Різдва Христового на другому ярусі, а також присвячений ангелові ктитора собору, Олексієві – на першому. Особливою окрасою інтер’єру вважався бароковий іконостас. Його живопис створив харківський майстер, художник Володимир Дмитрієв. Після того він працював у Києво-Печерській лаврі, де 1744 року був відзначений під час візиту імператриці Єлізавєти й запрошений до двору, у Санкт-Петербург.
Успенський собор, Охтирка, світлина початку XX ст. (на фронтоні присутня зірка Давида)
Серед церковного начиння також особливо цінувалися три Євангелія першої половини XVIII століття, одне з яких храмові подарувала Наталія Лесевицька, дружина Михайла Миклашевського – сина знаменитого Стародубського полковника.
Будівництво дзвіниці Успенського собору, Охтирка, світлина 1880-х рр.
Наприкінці XIX століття біля собору Успіння Пресвятої Богородиці була вибудована чотириярусна дзвіниця у еклектичному, переважно псевдоросійському, стилі. Вона на кілька десятиліть пережила козацький храм, оскільки використовувалася у якості пожежної каланчі й пізніше водонапірної вежі. Була знесена у 1970 році.
Дзвіниця Успенського собору, Охтирка, світлина 1942 р.
В Успенському ж соборі у перші роки по закріпленню в Україні більшовицької влади певний час співіснували два приходи: російської і Української автокефальної церкви. Останній займав нижній ярус будівлі. Однак, незабаром радянські невігласи вирішили вітчизняну перлину барокового зодчества остаточно винищити. Її демонтували між 1932 і 1939 роками. Проте, в часи II світової війни мешканці Охтирки ще мали можливість ховатися від бомбардувань у вцілілих доти підземеллях храму. Пустир на місці видатної пам’ятки отримав назву площі Леніна, нині перейменованої на Успенську.
