Втрачена перлина слобожанського напрямку українського бароко. Цей дивовижний храм середини XVIII століття прямо наслідував ключову культову споруду регіону – харківську Покровську церкву – і в дечому її навіть перевершував. Він мав довгу і цікаву історію видозмін й вважався великою місцевою святинею, однак, на жаль, більшовицький режим від остаточного його знищення це не зупинило.
Вознесенський собор в панорамі Хорошівського монастиря, фрагмент хромолітографії кінця ХІХ ст.
Монастир на стародавньому Хорошівському городищі між 1655 і 1664 роками заснували козаки харківського полку. Першою на пагорбі над річкою Удою була поставлена Архангело-Михайлівська церква, а до кінця XVII століття звели й первісний дерев’яний Вознесенський храм.
Вознесенський собор Хорошівського монастиря, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
У 1744 році велика пожежа знищила всі існуючі на тоді будівлі монастиря. Та його відновлення гальмувалося через скрутні економічні умови в тогочасній Слобідській Україні: російська імперія щойно ввела заборону експортної торгівлі для вітчизняних купців і водночас всі наявні ресурси пустила на облаштування чергової оборонної ліній, званої нині Староукраїнською.
Вознесенський собор Хорошівського монастиря, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Значні кошти на новий великий храм Вознесіння в Хорошівській обителі виділила вдова Вовчанського сотника, яка прийняла тут чернецтво й взяла ім’я Єфросинія. Будівельні роботи розпочалися 1754 року. Сумлінно опікувалася ними ігуменя Марія – в миру Марфа Квітка-Гамалія, донька Харківського полковника Григорія Квітки. Довершений 1759 року собор став фактично першою великою мурованою спорудою на Слобожанщині, зведеною після майже тридцятирічного періоду спаду кам’яного будівництва в цьому українському краї.
Вознесенський собор Хорошівського монастиря до перебудови XIX століття, графічна реконструкція А. Парійського
Вознесенський храм, подібно до переважної більшості пам’яток українського бароко, конструювався без детальних проектних креслень. Зодчі, згідно виданому замовниками завданню, взяли за взірець Покровську церкву в Харкові. Й зробили на цій підставі відповідний поздовжній розріз й доволі умовний малюнок плану майбутньої будівлі. Такі прийоми були тоді характерні, наприклад, й для дерев’яного будування.
Вознесенський собор Хорошівського монастиря, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Первинно хорошівський собор був тридільним. Проте, у порівнянні із харківським оригіналом тут майстри значно збільшили об’єм споруди. Вона отримала масивні стіни, всередині яких, як вважають дослідники, були облаштовані сходи на хори і окремо – з вівтаря до підземелля. Це таємне приміщення, як кажуть, зберіглося ще від дерев’яної церкви-попередниці. В годину радянської наруги над монастирем саме сюди чорниці перепоховали рештки ігумені-засновниці собору. Однак, 1978 року склеп віднайшли вандали і теж його розграбували.
Інтер’єр Вознесенського собору Хорошівського монастиря, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Собор Вознесіння мав доволі пишний зовнішній декор. Його прикрашали зубчасті карнизи, пучки напівколон, різноманітні фронтончики й лиштва. Інтер’єр вирізнявся лаконічністю і справляв ефект своїми просторими об’ємами. Розписи містилися лише у склепіннях під банями, завдяки чому фігури святих на білому тлі сприймалися винятково чітко. Основною оздобою храму являвся різьблений й позолочений іконостас. Між центральним об’ємом і бабинцем знаходилися дерев’яні хори. У 1780-і роки цегляні прикраси першого ярусу собору замінили ліпними зображеннями херувимів.
Інтер’єр Вознесенського собору Хорошівського монастиря, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Основні ж видозміни будівлі сталися за ігуменства Анатолії (Верьовкіної). Між 1835 і 1837 роками з півночі і півдня до собору були прибудовані нові обсяги з двоярусними завершеннями – так храм став п’ятиверхим. Із заходу тоді ж додався великий прямокутний притвор. Внаслідок цього весь ошатний декор нижнього рівня був повністю знищений: зубчасті карнизи вирівняні штукатуркою, а пілястри зрубані. До того ж розібрали старовинні хори й змінили контури покрівель – із барокових на спрощені прямосхилі. В середині XIX століття замість попереднього встановили новий, горіхового дерева, іконостас.
Вознесенський собор Хорошівського монастиря, малюнок початку XX ст.
Монастир більшовики закрили одразу по захопленню влади в Україні, 1921 або 1922 року. Під час II світової війни його будівлі значно постраждали. В 1960-і роки архітектори Олександр Лейбфрейд й Л. Розвадовський ініціювали включення старовинних споруд в реєстр пам’яток архітектури, однак наштовхувалися на постійну протидію керівництва Харківської області. Тож, 1978 року вцілілі стіни Вознесенського собору було підірвано.
