Поставлений гетьманом Мазепою на межі XVII і XVIII століть урочистий бароковий храм став для стародавнього княжого міста, що спочиває на лівому березі Дніпра, точкою нового відліку. Від нього почала по-справжньому відроджуватися була слава Переяслава. Пам’ятка пережила чимало випробувань за свою більше ніж трьохсотрічну історію, втім, і сьогодні її доля є не надто певною.
Вознесенський собор у Переяславі
Будівництво нової головної церкви майбутнього Вознесенського монастиря розпочалося 1695 року. Вочевидь, на той час в очільника Гетьманщини вже назрів план відновити стародавню Переяславську кафедру. Тож в місті мав з’явитися гідний такого високого статусу собор. В рік, коли величну споруду було довершено і освячено у Києві єпископом Переяславським нарешті хіротонізували сподвижника Івана Мазепи й послідовника митрополита Варлаама (Ясинського) – Захарію (Корниловича).
Ліпний декор Вознесенського собору
Структура Вознесенського собору у Переяславі є доволі унікальною для свого часу. Храм є хрещатим й дев’ятидільним у плані і водночас має лише одну, центральну, баню. Всі грані будівлі рівновисокі. Вони підведені під єдиний карниз, а формовані ними приділи завершуються по черзі, то вишуканими бароковими фронтонами, то наметовими дашками. Високий восьмигранний підбанник, що підноситься понад основним об’ємом споруди, увінчано ефектним двоярусним верхом. Фасади храму розчленовують пласкі розкреповані пілястри. У першій третині XVIII століття собор було відремонтовано й оздоблено ліпним декором. Обрамлення із янголами та рослинними мотивами отримали вхідний портал, вікна й барабан під банею.
Вознесенський собор у Переяславі
Раніш в соборі серед інших реліквій містилися особливо шановані прочанами чудотворна ікона Божої Матері Переяславської й мощі святого Макарія та великомученика Даниїла Мліївського. До того ж тут знайшли спокій місцеві єпископи:
Ліпний декор Вознесенського собору
Попри те, що 1816 року Вознесенський монастир перевели до розряду позаштатних, а більшу частину ченців зарахували до Преображенського Саратовського чоловічого монастиря, його собор залишився кафедральним. Храм опинився у підпорядкування єпископа Полтавсько-Переяславського, лише коли 1847 року вся архієрейська кафедра була переведена до Полтави.
Баня Вознесенського собору
Тарас Шевченко відтворив вигляд славетної переяславської обителі під час свого візиту до міста 1845 року. Того серпня поет на дев’ять днів зупинився в свого друга, сина ректора місцевої духовної семінарії й відомого громадського діяча, Андрія Козачковського. В своїй повісті «Близнюки» Кобзар таким чином описав козацьку святиню:
Над містом із туману виходила біла восьмикутна вежа, увінчана готичною зеленою банькою із золотим головою. Цей соборний храм прекрасної, граціозної, напіврококо, напіввізантійської архітектури, споруджений знаменитим анафемою Іваном Мазепою у 1690 році.
Акварель Тараса Шевченка, 1845 р., підписана словами «соборъ въ Переяслави Построенный Гетманомъ Мазепою». В «Археологічних нотатках» автор дав наступний його опис: «Колишній монастир, нині Соборна церква в ім’я Вознесіння Господнього, побудована 1701 гетьманом Мазепою, чудова зовні і до неможливості спотворена всередині поновленнями».
Після встановлення в Україні радянського режиму Вознесенський монастир було закрито і розорено, а в величному соборі облаштовано зерносховище. У 1935 році переяславські комсомольці намагалися остаточно знищити барокову пам’ятку, однак на тоді територію обителі вже займала військова частина, й колишній храм був переобладнаний під потреби її складу. Знести його не дозволили. Під час II світової війни монастирські споруди зазнали значних ушкоджень.
Вознесенський собор у Переяславі після руйнацій в часи II світової війни, світлина середини ХХ ст.
До трьохсотої річниці Переяславської ради, що пишно відзначалася у 1954 році, мала завершитися перша капітальна реставрація Вознесенського собору. Але роботи затяглися ще на рік, й питання подальшої долі храму знов залишилося не вирішеним. Він знов став використовуватися в якості складу озброєння.
Експозиція музею «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943» у Вознесенському соборі
1969 року співробітник Переяславського музею Михайло Палагута звернув увагу на статтю в журналі «Огоньок», яку ілюструвало фото фрагменту діорами про форсування переправи через Дніпро у вересні – жовтні 1943 року. Цей витвір соціалістичної мілітаристичної пропаганди було створено в 1948 році у Москві студією Митрофана Грекова. У переяславського музейника виникла пропозиція експонувати присвячену битві в районі Букринського плацдарму роботу саме у Переяславі. Адже місто знаходилося фактично впритул до оспіваних художниками події. Московські митці ідею підтримали, але наполягли, що вони не можуть передати оригінал і, найімовірніше, будуть робити нову копію, а для неї має бути знайдене достатньо просторе приміщення. Отож переяславці й запропонували під цю справу стіни старого мазепинського храму.
Експозиція музею «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943» у Вознесенському соборі
Написаний майстрами батального живопису Петром Мальцевим і Миколою Присєкіним художній витвір має 28 метрів завдовжки й 7 метрів заввишки. Його біло розміщено практично у вівтарній частині Вознесенського собору й урочисто відкрито в переддень святкування перемоги, 5 травня 1975 року. Крім того в церкві організовано музей, в якому експонуються:
Діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943» у Вознесенському соборі
На початку 1990-х років Переяславська міська рада рекомендувала перенести діораму з собору в інше приміщення, а всі будови колишнього Вознесенського монастиря повернути церкві. Проте, зробити цього досі не спромоглися. Від 2016 року укладено договір про спільне користування мазепинською святинею Свято-Вознесенською парафією ПЦУ й Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». Міністерство культури України зобов’язалося перенести радянські експонати до приміщення колишнього кінотеатру. Проте, цей процес досі стоїть на паузі. Пам’ятка історії й культури XVII сторіччя перебуває в кепському стані й поволі руйнується.
