Ошатна ротонда біля Гостиного Двору на нинішній Контрактовій площі видається чи не останнім відлунням колись суцільно барокового опорядження давнього київського середмістя. Окрім виразних архітектурних особливостей, притаманних вишуканій традиції XVIII століття, вона також нагадує про одну з перших міських інженерних систем. Скульптурне ж оздоблення будови має складну історію і є доволі неоднозначним.

Згідно початкового задуму мурований павільйон над фонтаном був поставлений на міській Ринковій площі перед парадним входом до Київської Ратуші. Кругла в плані споруда-альтанка складалася зі з’єднаних арками чотирьох пілонів на п’єдесталах. Їх по внутрішньому конуру оформлювали рельєфні пілястри, і ззовні фланкували спарені колони композитного ордера.

Особливої виразності набуло завершення ротонди. Розкріпований, із сильним виносом, антаблемент тут повторив форму арок і над колонами, за рахунок карнизів, утворив парапети. Вище піднявся додатковий рівень – фронтонів і ризалітиків – оторочений згори ще однією карнизною стрічкою. Накривав усю цю пишноту більш класицистичного обрису сферичний купол.

Урочисту будівлю спроектував видатний київський архітектор, геніальний майстер пізньобарокового етапу, Іван Григорович-Барський. Він був автором і попереднього дерев’яного павільйону, який стояв на місці ще давнішого фонтану, відомого ще з кінця XVII століття. Зведення знайомої нам споруди було завершено у 1757 році, за війта Івана Сичевського.

За декаду до цього Григорович-Барський, діяч дійсно різнобічно обдарований, також розробив нову систему Подільського водогону. Своєю розгалуженою мережею вона сягала практично усіх куточків Нижнього Міста. І фонтан біля Магістрату став її центральною спорудою. Додаймо лише, що про доставку води дерев’яними трубами з джерел на київських пагорбах на деякі монастирські подвір’я відомо ще з письмових джерел 1630-х – 1640-х років.

Феліціалом фонтан на ринку кияни нарекли в ім’я богині Фелікітас, яка у римській міфології уособлювала вдачу, щастя, успіх і багатство. На цю асоціацію, найімовірніше, їх наштовхнула розміщена у альтанці крилата постать. Власне, вона й тримала в руках чашу, з якої вода струменіла у басейн. До слова, на відміну від непередбачуваної Фортуни, згадана Фелікітас (або Феліція) трактується лише у позитивному значенні.

Та не лише до алюзій з античністю відсилав знаменитий подільський фонтан. У його прикрасах було і явне звернення до міфології суто місцевої. Позаяк, баню альтанки увінчала скульптура Андрія Первозваного з хрестом – апостола, який згідно легенді ще у I столітті нашої ери благословив київські кручі. Варто уточнити, що живився старий фонтан безпосередньо водою зі струменів Андріївської гірки.

Ще одним небуденним елементом ротонду у 1780-х роках обладнав професор Києво-Могилянської академії П’єр Брульйон. Він прибув до міста, аби викладати французьку мову. Однак, коли в ректораті дізналися про захоплення гостя математикою, то одразу запропонували йому навчати студентів саме цій точній науці. Аби демонструвати своїм учням принцип дії вертикального сонячного годинника Брульйон спеціально поставив повноцінний взірець у дворі навчального закладу. Феліціал, натомість, став зручним об’єктом, аби розмістити на ньому горизонтальні екземпляри. Тож, чотири сонячні часоміри були встановлені з усіх боків фонтану – на прямокутних площинках над колонами.

Звідки ж виникла поширена тепер назва фонтану «Самсон»? Справа в тому, що до 1809 року у російській імперії великого розголосу набуло відзначення сторіччя Полтавської битви. На той час по країні закріпився зрозумілий всім символізм цієї події:

• на гербі Швеції, яка битву програла , були присутні леви;
• переможна ж для московитів баталія відбулася 27 червня, в день святого Сампсонія.

Тож, метафорично, Самсон, який розриває пащу леву – це ніби-як цар Пьотр I, що долає короля Карла XII. І от саме на це і був на початку XIX століття замінений київський Янгол Щастя Феліціал.

Нова скульптура поволі набула статусу культової, оповитої вже київським фольклором. Так у повісті «Кайдашева сім’я», 1878 року, український класик Іван Нечуй-Левицький у вуста Палажки, подруги Марусі Кайдашихи, вкладає такий спогад з паломництва до Києва:

а на левові сидить святий Самсон та щелепи йому роздирає. Як піймав його на Подолі коло Дніпра, як роздер щелепи, та й сам каменем став, і лев каменем став, а в лева з рота вода потекла. Та якого там дива нема! Якби розказувать за все, то не те що дня було б мало, — тижня мало!

У 1934 році, коли більшовицький режим вирішив перенести свою адміністрацію з Харкова до Києва, виник план реконструювати Контрактову (тоді Червону) площу. Згідно проекту архітектора Михайла Кравчука усі старовинні пам’ятки мали бути збережені на своїх місцях. Однак, за розпорядженням першого секретар Київського обкому ВКП(б) Павла Постишева розкішний бароковий фонтан таки знесли.

Пощастило вціліти оригінальним скульптурам з ротонди. Згідно однієї з версій, Самсона із левом до щойно відкритого в місті Художньо-Промислового і Наукового музею перенесли ще біля 1904 року, замінивши його бетонною копією. Фігуру ж святого Андрія залишили на місці. В роки подальших революційних подій по ній, вочевидь, стріляли, що лишило у дереві дірки від куль. А під час зносу фонтану її взагалі розібрали на пластини. Наразі відреставрований Віктором Голубом 2007 року Апостол є надбанням колекції Національного художнього музею України.

Повернути уславлений фонтан на Контрактову площу вирішили до святкування 1500-ліття Києва. Проект відновлення, що максимально б відповідав відомим первісним формам, склала архітекторка-реставраторка  Валентина Шевченко. В життя його втілили впродовж 1981 – 1982 років. На ньому встановили копії скульптур Самсона і Андрія Первозваного. Щоправда, певний час апостол лишався без хреста.

На початку XXI століття відновлена ротонда переважно перебуває у занедбаному стані. Через відсутність Ратуші, з якою вона була змістовно пов’язана, і багатолітню закинутість Гостиного Двору, фонтан нерідко стає об’єктом вандалізму. Здебільшого перепадає саме Самсону. Протягом 2016 – 2019 років його кілька разів самовільно фарбували містяни: раз у брудно-бронзовий колір (тоді до ладу скульптуру своїми силами привела художниця Ганна Кісєльова), інший – у яскраво-рожевий. Остання подія навіть викликала чималий резонанс у мистецьких колах.

Чергове поновлення пам’ятки відбулося 2020 року. Тоді її, згідно ідеї архітектора Юрія Лосицького, давнього колеги Валентини Шевченко, який також ще із 1970-х років працював над відбудовою фонтану, фасади пофарбували у барвистий синій колір, а деталі виділили бежевим. Капітелі пілястр і колон позолотили. Даний підхід, як стверджує автор, є більш відповідним звичаю XVIII століття і на старовинних зображеннях будівлі ця поліхромність простежується.