Церква Миколи Великоріцького в Путивлі

Цей храм, що стоїть поблизу західної межі історичного ореолу стародавнього міста, є яскравим прикладом синтезу української народної будівельної тридільний й типово російського церковного зодчества. Його вигляд чи не найкраще демонструє сутність культурних й історичних процесів українсько-російського прикордоння в першій половині XVIII століття.

Церква Миколи Великоріцького в Путивлі, світлина експедиції Харківського музею українського мистецтва, С.Таранушенка й П.Жолтовського, 1920-і рр.

Церкву була заснована 1735 року, як парафіяльна. Кошти на неї виділила місцева громада. За два роки від початку робіт храм довершили. Освітили його на честь чудотворної ікони Миколи Чудотворця, яка нібито з’явилася в на річці Великій у XIV столітті. Список цього образу зберігався в стінах будівлі до більшовицького перевороту 1917 року. Оскільки в місті святому Миколаєві було присвячено цілих три храми, а це був серед них єдиний мурований, то його мешканці також прозвали «Миколою Кам’яним».

Церква Миколи Великоріцького в Путивлі

Первісно храм мав тридільну структуру із єдиною банею по центру, що є типовим для українського дерев’яного будування. Він складався з:

  • прямокутного бабинця,
  • прямокутної нави і
  • гранчастої вівтарної частини.

Довжина і висота споруди до хреста майже однакові й складають практично по 27 метрів. Церква, наслідуючи традиції Московії, отримала два поверхи. Приміщення обох ярусів завершують склепіння з розпалубками. Переважна більшість богослужінь зазвичай здійснювалася у нижньому теплому храмі. Це саме він носить ім’я Святого Миколи Великоріцького. Горішня ж холодна церква Введення в храм Пресвятої Діви Марії відчинялася лише влітку і переважно на великі свята.

Баня церкви Миколи Великоріцького взсередини, світлина протоієрея Олекандра Чурочкина, 2013 р.

Нава храму увінчується високим тризаломним верхом. Двоярусні тромпи на російський манер забезпечують перехід від основи-четверика до вищих восьмериків. Їх тут цілих три й завдяки цьому баня зсередини чарує своєрідною телескопічною перспективою.

Фрагмент фасаду церкви Миколи Великоріцького в Путивлі, світлина експедиції Харківського музею українського мистецтва, С.Таранушенка й П.Жолтовського, початок XX ст.

Фасади будівлі декоровано доволі лаконічно. Серед прикрас: пілястри, масивні карнизи й доволі оригінальна лиштва довкола віконних отворів нижнього ярусу.

Церква Миколи Великоріцького в Путивлі

В 1770 році церкву Миколи Великоріцького капітально відремонтували. З заходу тоді до неї додали прямокутну в плані п’ятиярусну дзвіницю. Черговий ремонт відбувся в першій половині XIX століття. За радянського режиму храм було закрито. Після II світової війни, як цінну історичну пам’ятку, його двічі реставрували. По завершенню відновлювальних робіт  1988 року в стінах церкви збиралися розмістити музей «Слова о полку Ігоревім». Однак, вже 1992 року будівлю передали релігійній громаді Мовчанського путивльського монастиря, тож і по нині тут ведуться церковні служби.