Цей храм в околицях Москви являв собою доконаний маркер впливу української культури часів розквіту Гетьманщини на розвиток мистецтва того віддаленого регіону – межі Європи й Азії. Історія його появи наразі має багацько прогалин, але самі архітектурні форми церкви є достатньо промовистими, аби зробити чіткі висновки щодо її походження і обставин будівництва.
Модель церкви Знамення Пресвятої Богородиці, Курово, 3D модель, Вадим Нікітін, 2020 р.
Знаменська церква – типова для українського бароко. Мала тридільну структуру: симетричних обрисів бабинець і вівтар, та більший центральний об’єм. Вівтарна частина – прямокутна, інші дві – гранчасті. Усі є двоярусними. Понад бічними об’ємами здіймалися двоскатні верхи. Центральний верх був трирівневим: понад нижнім дахом стояв шестигранний підбанник, над котрим здіймався світловий ліхтарик із маківкою. Не надто притаманними для козацького мурованого зодчества були хіба що доволі високі ґанки, які вели до входів із західного боку і по центу.
Ґанок церкви Знамення Пресвятої Богородиці, світлина 1933 р.
Декор будова отримала аскетичний: лише скромну лиштву довкола прямокутних вікон й зубчасте завершення над головним підбанником. Ймовірно, частина елементів була втрачена наприкінці XVIII століття. В ті часи по російській імперії популярності набував класицизм і барокових надлишків нерідко позбавлялися. Тим більш, якщо вони були української манери.
Церква Знамення Пресвятої Богородиці в панорамі фабрики Кеворкових в Курово, світлина 1900-і рр.
Село Курово розташовувалося на лівому березі річки Учі, нині це територія Пушкінського округу Московської області. Протягом XVII століття воно, із певними проміжками, належало боярському роду Шеїних. Вважається, що церква Знамення Богородиці була зведена чи не найвидатнішими представником сімейства (і, до речі, останнім) – воєводою Алексієм Семеновичем – при його садибі у 1680-х роках.
Михайлівська церква і церква Знамення Пресвятої Богородиці, Курово, світлина 1910-і рр.
Правдива версія появи тут сакральної споруди питомо українського духу наразі виглядає приблизно наступним чином. Батько Алексія, Семен Шеїн, помер 1655 року, коли хлопцеві виповнилося лише три роки. Його мати, княжна Євдокія Пронська, незабаром вийшла заміж за князя Данила Великогагіна.
Панорама церков в Курово, світлина 1928 р.
В історії України цей російський державний і військовий діяч відіграє по-справжньому рокову роль. В червні 1663 року саме він прибув від царя на Лівобережжя, до Ніжина, й сприяв проведенню тут зловісної Чорної Ради. Результатом його маніпуляцій стало остаточне повалення козацької еліти доби Хмельниччини й обрання на керівні посади Гетьманщини доволі слабких, лояльних Москві політичних гравців. В останні роки свого життя, між 1672 й 1674 роками, князь Данила до того ж перебував на посаді воєводи у Києві.
Михайлівська церква і церква Знамення Пресвятої Богородиці, Курово, світлина 1900-і рр.
Тож, логічним здається припущення, що до успадкованої Семеном Шеїним садиби під Москвою майстрів з України доправив ще його вітчим, Великогагін. Тим більше, що в той же період поряд з’явилося село із назвою Хохлове, засноване, як вважається, вихідцями з Лівобережжя Дніпра.
Михайлівська церква, дзвіниця і церква Знамення Пресвятої Богородиці, Курово, світлина 1910-і рр.
У 1780-х роках, коли Коровим володіли дворяни Головкіни, при Знаменській церкві була збудована дзвіниця, а старовинну дерев’яну церкву святого Миколая, що споконвік стояла поряд, замінили на кам’яну – нові будівлі були смаку епохи царювання Єкатєріни II, суміші класицизму і бароко. Тоді ж було поновлено й іконостас головного храму.
Іконостас церкви Знамення Пресвятої Богородиці, Курово, світлина 1930-і рр.
1932 року було вирішено, що Курово і вся його монументальна спадщина будуть затоплені – їх принесли в жертву будівництву системи каналу Волга-Москва й облаштуванню на цій місцевості Учинського водосховища. Попередньо храми було спустошено й частково розібрано.
Церква Знамення Пресвятої Богородиці перед затопленням села, Курово, світлина 1936 р.
