Храм Успіння Пресвятої Богородиці на Старокиївській горі вважається першою мурованою християнською святинею Русі. Він був майже повністю зруйнований за навали орди хана Батия 1240 року. Проте, протягом наступних століть на руїнах визначної стародавньої церкви неодноразово будували нові, значно скромнішого розміру, культові споруди. За могилянського відродження і Гетьманщини будівля нової Десятинної набула певних барокових рис.
Картина «Захист Десятинної церкви від полчищ Батия у 1240 році», Ю. Барановський, А. Земцов, 1912 р.
За півтора століття після нищення монголами, згідно «Списку міст руських далеких і близьких», від величного собору лишалися тільки «полутретьятцати версѣх». Згодом біля однієї із вцілілих його прибудов, поставили дерев’яну церкву святого Миколая. В ній, нібито, зберігалася ікона цього святого, привезена ще князем Володимиром із Херсонесу. Також певні матеріали з руїн Десятинної були взяті для зведення кафедрального католицького костелу на Подолі.
Уявне зображення залишків південно-західної стіни Десятинної церкви, за малюнком 1857 р.
Значні роботи на залишках давньоруського храму почалися, коли Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі 1633 року став Петро Могила. За однією з версій, аби упередити претензії греко-католиків на володіння святим місцем, він для початку ініціював демонтаж дерев’яної Микільської церкви. Й натомість розпочав тут масштабні розкопки – перші документально зафіксовані. За їх результатом знайдені саркофаги й кістяки було об’явлено належними святому Володимирові, його дружині Анні і княгині Ользі. Виявлений, так би мовити, череп князя перенесли до церкви Спаса на Берестові, а щелепу – до Софійського собору. Все решту знов закопали.
Фрагмент панорами Києва з Могилянською Десятинною церквою (по центру згори), Абрагам ван Вестерфельд, 1651 р.
Домуровувати храм до південно-західного куту первісної Десятинної церкви почали незадовго до смерті Могили. У своєму заповіті митрополит записав для «досконалого відновлення» цієї будови надати зі своєї скарбниці тисячу золотих готівкою. Зрештою 1647 року церкву довершили і освятили на честь Різдва Богородиці. На створеній за чотири роки Абрагамом ван Вестерфельдом панорамі Києва її ідентифікують, як тридільну будову із гострими, мабуть що дерев’яними, верхами, правіше від брами на початку спуску на Поділ.
Могилянська Десятинна церква, за літографією середини XIX ст.
Імовірно, за навали литовського війська князя Януша Радзивілла (у свиті якого й перебував Вестерфельд) храм на Старокиївській горі дещо постраждав і лишився з однією банею. Адже по закріпленню Києва за козаками і Московією 1654 року його повторно освятили й облаштували в ньому новий престол. Наприкінці XVII століття із західного боку церкви було доєднано дерев’яну трапезну. Приблизно тоді ж з деревини збудували й другий ярус, в котрому розмістили вівтар на честь апостолів Петра і Павла.
Креслення фундаменту Могилянської Десятинної церкви, К.А. Лохвицький, 1824 р.
До середини XVIII століття Десятинний храм помітно занепав. Й тому 1758 року схимонахиня Флорівського монастиря Нектарія, яка до того в миру була знана, як княгиня Наталія Долгорукова, розпорядилася провести його серйозний ремонт. Під час робіт біля церкви було знов віднайдено старовинні княжі саркофаги, але їх вирішили полишити на місці.
Західний фасад Могилянської Десятинної церкви, Н.Є. Єфімов, 1826 р.
Згідно описів початку XIX століття культова будівля являла собою витягнутий із заходу на схід прямокутник зі скошеними із східного боку кутами, що мав завширшки біля шести метрів і завдовжки – майже п’ятнадцять. Західна частина храму мала вигляд вежі, яку вкривав чотирисхилий дах. Тут було за прикладом лаврських печер зроблено спеціальні ніші, в яких передбачувалося зберігати мощі. Зокрема, вважалося, що покладені в одну з них рештки належали княгині Ользі.
Креслення південного фасаду Могилянської Десятинної церкви, К.А. Лохвицький, 1824 р.
В кладку південного фасаду за часів Петра Могили був включений напис грецькими літерами. Його утворювали розрізненні кам’яні блоки. Тож попри всі спроби дослідників у прийдешні часи з’ясувати значення літер, розшифрувати закладений смисл доки не вдалося.
Малюнок грецького напису на південному фасаді Могилянської Десятинної церкви, зроблений до 1820 р.
Перший головний архітектор Києва Андрій Меленський позначив на своєму плані міста 1803 року могилянську будівлю, як «кам’яну церкву на честь чудотворця Миколая, звану Десятинною». Проте, зовсім скоро її існування добігло кінця. У 1824 році вкрай діяльний промосковський митрополит Київський Євгеній (Болховітінов) вирішив дослідити фундаменти давньоруського храму. Проведені археологом-містиком Кіндратом Лохвицьким дослідження привернули до старожитності увагу громадськості й імперської центральної влади. Зрештою було вирішено оригінальну стародавню споруду розібрати, й натомість вимурувати дещо відповідне тогочасним російським смакам.
Могилянська Десятинна церква, малюнок з «Літопису міста Києва», М. Закревський, 1840 р.
До реалізації прийняли проект петербурзького архітектора Васілія Стасова. В основу його будівлі поклали деякі автентичні брила, однак чимало фрагментів давньоруської споруди – зокрема, із фресками, які зображували святих – просто викинули у сміття. При заснуванні університету святого Володимира (нині Тараса Шевченка) 1837 року, аби продемонструвати зв’язок часів, в фундамент нинішнього червоного корпусу було закладено декілька цеглин від первинної Десятинної церкви. Стасівський же витвір, що його за незграбні пропорції прозивали чорнильницею, у історичному серці столиці України не простояв і ста років. 1928 року його знесли в рамках антирелігійної кампанії, розгорнутої тодішнім правлячим комуністичним режимом.
Десятинна церква, спроектована В. Стасовим, гравюра, 1888 р.
