Видатний український музичний теоретик XVII століття Микола Павлович Дилецький видав 1675 року у Вільнюсі унікальний для свого часу твір – «Грамматику пѢнія мусикийского». Це був перший на теренах колишньої Русі посібник для композиторів і співаків-хористів руського походження й православного віросповідання. Ряд вчених вважає, що початкова праця була написана книжною українською мовою, але примірників вільнюського видання не зберіглося, тому відомими наразі є лише її пізніші переклади староросійською. Існує й інше припущення: що первісною була польська мова.

Фрагмент титульної сторінки видання 1678-79 рр., Москва

«Мусікійська граматика» була найбільш раннім музично-теоретичним трактатом, в якому докладно одповідалася сутність прийомів концертного твору й нотної системи. Також, що важливіше, значна увага приділялася партесній композиції й партесному співу – типу церковного хорового багатоголосся, що на початку XVII століття в Європі прийшло на заміну одноголосному знаменному співу.

Титульна сторінка видання 1679-1680 рр., Москва

Микола Дилецький розглядав музику, як творчо живе мистецтво й емоційно забарвлене. Він рекомендував прийдешнім композиторам відштовхуватися від тексту, який передбачається покласти на музику, і таким чином знаходити форму твору. Підхід, що своїм єством щонайбільше відповідає духу епохи українського бароко.

Фрагмент титульної сторінки видання 1679 р.

Трактат українського митця узагальнював музично-теоретичні знання, які до того переважно передавалися усною традицією. Він безпосередньо означив термінологію, яка зрештою на покоління утвердилася, як в теоретичній практиці композиторів, так і в педагогіці музичних шкіл. Вона стала знаною практичною підмогою майбутній діяльності багатьох співаків і регентів межі XVII й XVIII століть.

Титульна сторінка видання 1679 р.

Після віленського видання думний дяк Тимофій Литвинов зі Смоленську замовив авторові нову редакцію, що вийшла 1677 року під назвою «Грамматіка мусікійского пєнія, ілі Ізвєстниє правіла в слозє мусікійском». Вона складалася з двох розділів: в першому давалися найпростіші відомості для співаків, у другому містився загальний виклад теорії композиції. В 1679 й 1681 роках ця версія трактату була перевидана у Москві, адаптована під умови місцевого музичного життя.

Фрагмент титульної сторінки видання 1723 р.

Відомим також є санкт-петербурзький перепис твору 1723 року, але його точне походження невідоме. Один з примірників нині зберігається у Львові, й його факсиміле 1970 року було видано у Києві під назвою «Граматика музикальна».