Серед всіх споруд обителі – взірцевого ансамблю стилю українського бароко – цей храм напевно є найвиразнішим. Стефан Таранушенко, один з головних дослідників вітчизняної архітектури, підмічав у своєму щоденнику 1920-х років виключну легкість і витонченість його стін. Взагалі ж дана пам’ятка найбільше спільних рис має із головним твором мазепинського спадку Києво-Печерської лаври – церквою Всіх Святих над Економічною брамою. І це не дивно, адже зводилася вона стараннями і коштом найвірнішого, мабуть, сподвижника славетного гетьмана.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря, вигляд з Півдня
Дмитро Горленко отримав пернач Прилуцького полковника від Івана Мазепи у 1693 році, і тоді ж розпочав грандіозні будівельні роботи у старовинному козацькому Густинському монастирі. Його волею постали могутні мури комплексу і кутові вежечки, а всі в’їзди були увінчані ефектними надбудовами храмів і дзвіниць. Тривала реконструкція всі наступні півтора десятиліття і призупинена була у 1708 році, через розгортання на теренах Гетьманщини драми великої Північної війни.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря, вигляд з Півночі
Церква Петра і Павла стала найгарнішою окрасою нових укріплень. Хрещата, п’ятидільна, п’ятибанна – вона височить на схилі над Удаєм у всі свої тридцять два із ґаком метри. Структурно будівля ділиться на два яруси:
Петропавлівська надбрамна церква, Густинський монастир
У плані церква – це рівносторонній хрест із зрізаними, гранованими, кінцями. Унікальним є те, що з західного боку до рамена додані дві циліндричні камер. В них розташовані сходові клітини. Ці прибудови відносно основного об’єму понижені, й відтак силуетові споруди вони надають сильнішої динамічності.
План Петропавлівської надбрамної церкви Густинського монастиря
Декор фасадів, притаманно мазепинській стилістиці, доволі лаконічний, майже суворий. Але водночас не позбавлений різноманіття форм. Кути рамен оформлюють пілястри, що їх між ярусами розділяють додаткові капітелі. Під дахом опоясує будівлю розкріпований карниз. Вікна і ніші мають гранчасту лиштву і трикутні та лучкові сандрики у надвершях. Згори, по краях світу, вишиванку загального візерунку домальовують ошатні чотирилисники-квадрифолії.
Декор фасадів Петропавлівської надбрамної церкви Густинського монастиря
Велика центральна баня церкви здіймається над мереживом підпружних арок на великому восьмигранному підбаннику. Її сусідки, бічні баньки, утримуються на циліндричних барабанах. У всіх них зроблені аркові віконця. Верхи мають по два заломи – з ліхтариків й маківок під хрестами.
Склепіння Петропавлівської надбрамної церкви Густинського монастиря, світлина 1926 р., Стефан Таранушенко
Чи не найбагатша обитель України XVIII століття, Густиня стрімко занепала внаслідок впровадженої царицею Єкатєріною II у 1786 році секуляризації. Монастир спочатку був виведений у “позаштатні”, а невдовзі й взагалі ліквідований. Стан, у якому він опинився після п’яти десятиліть недбалості, на своїх акварелях чітко відобразив Тарас Шевченко. Поет відвідав Прилуччину у червні 1845 року у складі київської археографічної комісії, матою якої було безпосередньо дослідити архітектурні й історичні пам’ятки старовини.
Петропавлівська надбрамна церква на акварелі Тараса Шевченка «В Густині», 1845 р.
Втім, на часи, коли Кобзар побував у монастирі, тут вже тривав процес великого відновлення. Його ще 1841 року ініціювала найбільша, як стверджують джерела, поміщиця тодішньої Малоросії, дружина генерал-губернатора, княгиня Варвара Рєпніна-Волконська, уроджена графиня Розумовська. Роботами на місці керували спочатку виписаний із Санкт-Петербургу архімандрит Варсонофій, а потім його наступник – Гермоген.
Густинський монастир на колоризований світлині початку XX ст., Петропавлівська надбрамна церква – крайня праворуч
Петропавлівську церкву закінчили реконструювати у 1854 році. Поміж іншого, замість традиційних барокових бань її увінчали російського штибу цибулясті куполи. Стосовно таких поновлень влучно зауважував пізніше видатний вітчизняний громадський діяч Олександр Кониський. Він писав, що мета:
насамперед таких засновників ― понівечити в монастирі та в церквах все, що нагадує українську самобутність, все, що не підходить під мірку та смак московсько-візантійського чернечого деспотизму та аскетизму.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря, світлина початку XX ст.
На початку XX століття архімандрит Тихон влаштував при надбрамній ще один боковий вівтар – на честь Димитрія Ростовського.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря, світлина Павла Жолтовського, 1932 р.
Церква діяла до 1924 року, коли радянський режим, що тоді встановився в Україні, знов закрив у Густині монастир. В його будівлях була розквартирована комуна безпритульних дітей. Незабаром більшовики вирішили остаточно знести усі тутешні шедеври доби козаччини. Їх, правда, від нищівної руйнації у 1930-ті роки врятував знаменитий український мистецтвознавець Микола Макаренко. Борячись за Михайлівський Золотоверхий собор у Києві пізніше він, на жаль, комуністами був закатований.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря, світлина Павла Жолтовського, 1932 р.
Чернецьке життя повернулося в обитель за німецької окупації, у 1943 році, й продовжувало животіти до початку “хрущовської відлиги”. Із 1959 року монахині з обителі були виселені, й протягом наступних десятиліть її займав психоневрологічний будинок-інтернат. Архітектурні пам’ятки за його господарювання майже цілковито зруйнувалися. Коштів, які на їхній порятунок подекуди виділяла прилуцьким реставраторам радянська держава, не вистачало навіть на проведення якісної консервації.
Петропавлівська надбрамна церква, світлина межі 1980-х – 1990-х рр., сторінка Густинського монастиря
Відбудова у Густині почалася із передачею у 1993 році монастиря громаді православної церкви московського патріархату. Ремонтні роботи набули по-справжньому вражаючих масштабів. Однак, застосовані при цьому підходи у культурної спільноти викликають низку гострих нарікань. Наприклад, храмові Петра і Павла дійсно повернули бані барокової форми. Проте, із боку подвір’я до автентичної пам’ятки були доєднані кремезні сходи, викладені з червоної цегли. Позаяк вони явно порушують первісну стилістику споруди, за наступної реставрації їх має бути замінено на більш відповідні.
Петропавлівська надбрамна церква Густинського монастиря із добудованими сходами, вигляд з подвір’я
