Цей пізньоренесансний храм став однією з відправних точок, як самої появи, так і майбутнього розвитку великого національного стилю– українського бароко. Він є чи не першим взірцем визначального типу  мурованих церков у вітчизняному зодчестві й водночас надзвичайно важливою пам’яткою історії нашої країни. Його доля наочно ілюструє розгалуження шляхів, якими розвивалась архітектура України після драматичних подій середини XVII століття.

Успенська церква в Низкиничах за стародавньою огорожею

Успенська церква побудована з цегли й потинькована. Вона є хрещатою в плані – п’ятидільною і п’ятибанною. Має квадратного обрису західний рамен й три напівкруглі інші. Над раменами підіймаються сферичні бані із ліхтариками. Аналогічного вигляду купол по центу стоїть на високому циліндричному світловому підбаннику. Цей барабан спирається на широкі арки, що зв’язують центральний об’єм із бічними. Фасади кожного рамена розчленовують пілястри, між якими знаходяться віконні отвори. Двері храму обрамляє ренесансний різьблений білокамінний портал. Нинішні дахи будівлі зроблено з металу й пофарбовано в синьо-жовті кольори, хоча первісно вони мали заломи й були вкриті ґонтом.

Ренесансний різьблений вхідний портал Успенської церкви, світлина початку XX ст.

Храм в Низкиничах відобразив тенденції розвитку волинської архітектурної школи до посилення на Правобережжі культурного диктату польської корони. Цей витвір став перехідною ланкою між п’ятидільними п’ятиверхими церквами з деревини й втіленням цієї народної традиції в цеглі і камені. Однак, через фактичну заборону східного православного обряду на підконтрольних Речі Посполитій землях після визвольної війни Богдана Хмельницького варіації мурування подібних сакральних споруд стали можливими лише на східних теренах України: Чернігівщині, Київщині, Слобожанщині і згодом Полтавщині. Тож започаткована на Волині й навіяна західним відродженням мистецька течія в повну силу змогла втілитися вкрай далеко від свого першоджерела. Будучи направду ренесансною ця стилістика зрештою в загальному уявленні затвердилася під іменем «бароко».

Успенська церква в Низкиничах

Показово, що постать засновника Успенської церкви є однією з найбільш суперечливих в українській історії. Адам з Брусилова Світольдич Кисіль-Низкиницький встиг за життя побувати королівським писарем і сотником, чашником волинським, підкоморієм й каштеляном чернігівським і нарешті воєводою брацлавським й київським. Він був у свій час одним з чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої і до скону життя сповідував східний обряд. Кисіль завжди лишався вірним польським королям, але водночас не втрачав прихильності українському народові.

Успенська церква в Низкиничах, світлина початку XX ст.

16 вересня 1643 року у замку на території села Низкиничі, неподалік міста Нововолинськ, Адам Кисіль фундував православний Покровський монастир. На місці старої церкви, де були поховані його батько Григорій, дядьки Павло та Гаврил й дід Гнівуш він заклав новий храм – на честь Успіня Божої Матері. Навколо нього звелів звести високі земляні вали із мурованими стінами, а також оточити ділянку ровами й наріжними бастіонами.

Територія Покровського монастиря в Низкиничах. Дзвіниця, церква і капличка

В 1648 році магнат відписав обителі тисячу п’ятсот польських злотих з доходів власного села у Холмському воєводстві i пожертвував дзвін зі своїм гербом. Ще тисячу злотих виділив на справу його брат, Микола. До слова, він незабаром загинув у сутичці із загоном козаків Івана Богуна. Й 1651 коку прах Миколи Кисіля помістили в крипту нової Успенської церкви. Його металевий саркофаг досі перебуває на своєму місці.

Саркофаг Миколи Киселя у крипті церкви, світлина початку XX ст.

Адам Кисіль помер 3 травня 1653 року під час сейму у Бересті. Згідно заповіту поховали магната на батьківщині, в храмі у Низкиничах. Його надгробок із вишуканою ренесансною скульптурою потребує окремого опису. Уваги заслуговує надпис латинською мовою на  мармуровій могильній плиті, котрий зробили за побажанням дружини воєводи, київської шляхтянки Анастасії Гулкович:

Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур говорить про славного потомка роду Светолда, славу i опору держави – Адама з Брусилова Киселя, що був каштеляном чернігівським, потім воєводою брацлавським i київським, мужа, що відзначився у боях твердістю та далекоглядністю. Переможця в боях при Сигізмунда і в часи Владислава, уславленого у справах проти Москви. Будучи послом у Москві, він умовив царя дати клятвене заручення на вірність укладеному договору про приєднання до королівства Сіверського князівства; як правитель його, зі славою підтримував у ньому порядок. Відзначився під Хотинам проти турків, у Пруссії проти шведів. В кількох справах проти повсталих козаків змусив їх вклонитися королю Яну Казимиру… Життєва нитка перервалася на Брестському сеймі. Я бажала, аби ти знав, що люди пам’ятають про це. Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую разом з його достойними громадянами, хай буде пам’ятником тобі… 3 травня 1653 року. Смерть прийшла на 53-му році життя. Прощай…

Через те, що в народі ходила чутка, ніби під цією дошкою заховані великі коштовності, наприкінці ХІХ століття місцевий архієрей Арсеній забажав перевірити, чи це так. Коли мармурову плиту підважили, вона тріснула й розкололася по діагоналі навпіл. Все, що за нею виявили – лише розбитий глечик із кількома залізними хрестиками всередині.

Успенська церква в Низкиничах

Оздоблення інтер’єрів Успенського храму було завершено 1659 року. До сьогодні частково зберігся монументальний живопис другої половини XVII століття, значно спотворений під час ремонтів 1990-х років, а також барельєфні геральдичні композиції в пандативах – сферичних трикутниках у перекриттях під банею.

Барельєфна геральдична композиція в пандативі храму, світлина початку XX ст.

Після того, як 1680 року маєток у Низкиничах опинився у власності родини католиків Довгял-Циринів, розпочався конфлікт між православними ченцями й новими хазяями. Покровський монастир занепадав. Кінець-кінцем він опинився у господарюванні ордену греко-католиків Василіан й за ними перебував до переходу 1796 року Волині під владу російської імперії і ліквідації унії. 1837 року обитель було остаточно закрито. Наприкінці XIX століття московське археологічне товариство на чолі із графинею Парасковією Уваровою й при участі професора Адріана Прахова в Успенському храмі було проведено перше серйозне наукове дослідження. В період між двома світовими війнами, при другій Речі Посполитій церкву 1935 року якісно відреставрували.

Успенська церква в Низкиничах

Найжахливіші епізоди із безцінною пам’яткою історії й мистецтва сталися у другій половині ХХ століття. За півтора десятиліття після встановлення над Волинню радянською владою, 14 березня 1962 року комуністичні активісти з Нововолинська вчинили в храмі погром. Вони за допомогою ломів скинули і розбили ренесансне погруддя Адама Кисіля, знищили родовий герб на його саркофазі, спаплюжили церковні книги й пошкодили іконостас. Втім, від 1969 року богослужіння в Успенській церкві відновилося.

Бароковий іконостас Успенської церкви, світлина початку XX ст.

Протягом 1987 – 1994 років настоятелем обителі у Низкиничах був Павло Лебедь, найбільш відомий нині, як одіозний очільник Києво-Печерської лаври. При ньому з Успенської церкви зник видатних якостей бароковий іконостас XVIII століття. Автентичний витвір замінили на поробку у сучасного московського смаку.