На Торговому майдані міста, що нині іменується Соборною площею, до 1939 року стояла дійсна гордість Лебедина – грандіозна пам’ятка архітектури у стилю пізнього українського бароко. Зведений в останню третину XVIII сторіччя Успенський собор із дзвіницею колись був головною домінантою понад усією місцевою забудовою й гарно проглядався здалеку.
Торговий або Соборний майдан Лебедина, світлина початку XX ст.
Дерев’яна церква Успіння існувала посеред замку понад річкою Ольшанкою від часів його заснування. Звели її, найімовірніше, переселенці з Київщини і Черкащини, що мусили покинути Правобережжя після укладання Богданом Хмельницьким із польською короною 1652 року кабального Білоцерківського договору. Поселення згодом стало сотенним містечком, яке віднесли до Сумського полку й початково звали «Лебяжим городом». На початку XVIII століття Успенський храм мав статус соборного. Його протопопом являвся Іван Кирилович, а священником – Григорій Павлов. З 20 листопада по 26 грудня 1708 року в лебединському острозі містилася ставка Пєтра І Тоді ж тут відбувся суд над прихильними Іванові Мазепі козаками і їхня страта.
Успенський собор із дзвіницею в Лебедині, світлина початку XX ст.
Новий мурований Успенський храм, згідно низки джерел, вирішено було звести за ініціативою тодішнього городничого майора Лебедина, Івана Варакіна, й за планом священника Семена Джунковський або когось з його родичів. Будівництво велося протягом 1774 – 1797 років.
Успенський собор в Лебедині, світлина початку XX ст.
Найімовірніше, прототипом монументальної споруди послужив знаменитий, також Успенський, собор в Охтирці. За його аналогом храм мав унікальну композицію, що являла собою синтезом двох традиційних типів українських церков: тридільного триверхого із хрестовокупольним.
Інтер’єр Успенського собору в Лебедині, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
У плані будівля була прямокутною із напівкруглими виступами. Вона ділилася чотирма пілонами на три нави, із найбільшою – центральною. Бані собору розміщувалися на восьмигранних підбанниках й вишиковувались на поздовжній осі собору. Первісно дахи були укриті ґонтом, але на початку XIX століття його замінили на залізо. Середня баня храму була найвищою – двозаломною й двоярусною. Екстер’єр собору прикрашали типові для перехідного між бароко й класицизмом етапу лиштва, руст пілястри і карнизи.
Успенський собор в Лебедині, малюнок за світлиною початку XX ст.
За роки існування храму в його володінні опинилося чимало надзвичайно цінних для української культурної спадщини речей:
Потир з Успенського собору в Лебедині, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
У першій половині XIX століття храмову територію в 900 квадратних сажнів за дорученням священника Михайла Залеського було обнесено кам’яною огорожею. Також було здійснено ремонт святині. Згодом поряд із собором звели класицистичну двоярусну дзвіницю із високим шпилем. При церкві почала діяти парафіяльна школа.
Успенський собор із дзвіницею в Лебедині, світлина початку XX ст.
На початку XX століття у хорі при Успенському соборі іще дітьми співали майбутні оперні зірки Борис Гмиря й Іван Стешенко, а регентом виступав О.І. Пінчук.
Хрест із Успенського собору в Лебедині, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Храм був закритий одразу по встановленню в місті більшовицької влади. Його священників репресували, а церковці цінності знищили. За оповідями свідків спеціальна бригада одним разом вилучила всі коштовності з усіх лебединських церков, розклала на подвір’ї Успенського собору вогнища й в казанах виварила позолоту із ікон. Величну будівлю із дзвіницею радянські діячі підірвали 1939 року. Тоді ж знищили й церковні архіви. Цеглу від руїни святині перетерли на щебінь й наказали місцевим колгоспникам вимостити нею сусідні вулиці Перекопу, Будильську, й Охтирську. В 1948 році на місці собору організували сад, посеред якого встановили скульптури Леніна і Сталіна. Нині тут розташовано парк, в котрому стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку. Однак, було б гідно відновити оригінальну храмову споруду, оскільки для Лебедина вона має визначальне культурне й історичне значення.
