Серед усіх будівель столиці храм на колишній околиці княжого села Берестового, поблизу Печерської лаври, чи не найяскравіше демонструє ключові історичні етапи розвитку київського зодчества. Після капітального ремонту 1751 – 1752 років, добудови притвору до західної стіни й встановлення п’яти бань, він набув вигляду типової для доби українського бароко п’ятидільної хрещатої церкви.
Церква Спаса на Берестові
Хоча в літописі перша згадка про цю будівлю датується 1072 роком, вважається, що початково вона була зведена в якості головного собору Спасо-Преображенського монастиря за правління великого князя Володимира Мономаха, між 1113 і 1125 роками. В храмі знаходилась усипальниця роду Мономаховичів, й серед інших тут були поховані княжна Єфимія Володимирівна, легендарний засновник Москви, князь Юрій Довгорукий та його син Гліб Юрійович. За монгольської навали 1240 року споруда сильно постраждала, а також за два з половиною століття була суттєво пошкоджена військом кримського хана Менґлі І Ґерая.
Спасо-Преображенський собор XII ст., за реконструкцією О. Кутового і В. Розенберга
Первісний Спасо-Преображенський собор вибудували згідно техніки кладки плінфи з прихованим рядом, коли цегла чергується із спеціальним рожевим розчином. Цей позиченої в Візантії прийом був характерним для київського зодчества княжої доби. Він надавав спорудам виразності й декоративності. До руйнувань храм, найімовірніше, мав три нави, одну єдину баню, три вівтарі зі східного боку й нартекс із західного. Власне, саме нартекс – приміщення при вході в християнську церкву – єдиний елемент початкового об’єму, який зберігся. Він одразу виділявся, був ширшим за решту давнього храму й містив хрещальню в північній частині і гвинтові сходи на хори у південній. Сьогодні в нартексі розкрито написану ще за Мономаховичів фреску – «Явлення Христа на Тиверіадському морі». Це рідкісний зразок руського домонгольського живопису.
Викладений плінфою нартекс церкви Спаса на Берестові
Вирішальним етапом в долі руїни собору стало могилянське відродження. Й, в свою чергу, відновлена будівля являється його найбільш виразним символом. А також одним з ключових об’єктів на шляху творення стилю, який сьогодні має назву «українське бароко». Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі від 1633 року, Петро Могила розгорнув в Києві масштабну діяльність із порятунку занепалих пам’яток князівських часів. Він сприяв облаштуванню храму із шматків мурів оригінальної Десятинної церкви; уберіг від повного зникнення пошкоджений раніш Михайлівский собор Видубицького монастиря, організував якісну реставрацію Софії Київської й Трьохсвятительської церкви.
Вигляд церкви Спаса на Берестові після реконструкцїї часів Петра Могили. Цифрова обробка фотографії інформаційного стенду біля храму
До робіт над залишками Спасо-Преображенського собору на Берестові дійшло на початку 1640-х років. Згідно доволі переконливої версії, митрополит до справи залучав майстра з Болоньї (нині Італія), архітектора і скульптора Октавіано Манчіні. Тоді до збереженої частини із заходу було прибудовано дерев’яний бабинець, а зі сходу – мурований вівтар у вигляді трьох гранчастих апсид.
Склепіння над хрещальнею церкви Спаса на Берестові
Склепіння могилянського вівтаря церкви Спаса на Берестові – унікальне для столиці України. Гранчасті елементи з розпалубками над вікнами, зімкнені на нервюрах (опуклих профільованих ребрах) навіюють думки про готичну традицію.
Склепіння над вівтарною частиною церкви Спаса на Берестові, зведеної за Петра Могили
Окремим безцінним шаром культурної спадщини являються створені в храмі при митрополиті Петрі фрески. Їх написали грецькі художники з Афону у відповідності до тодішніх канонів обителі на Святій горі. Серед стінописів також зберігся й прижиттєвий ктиторський портрет самого Могили.
Церква Спаса на Берестові із заходу, до прибудови дзвіниці, малюнок митця Іванова, 1810 р.
Значні зміни сталися зі святинею протягом XVIII століття. Дерев’яний бабинець до 1714 року замінили на мурований. Над ним, центральною частиною і вівтарем встановили бані. Так церква стала хрещатою триверхою. За чотири десятиліття додали ще два куполи – над боками нартексу. Відтоді храм має впізнаване барокове завершення. Всі його п’ять бань є двоярусними, глухими, увінчаними ліхтариками із позолоченими маківками. Також в ту пору стіни церкви почали тинькувати й білити.
Церква Спаса на Берестові
Наступного століття, коли в Європі шанувався класицизм, в 1813–1814 роках архітектором Андрієм Меленським із заходу до храму Спаса впритул було додано модної манери дзвіницю. Її охайну статуру завершує сферичний купол зі шпилем. Цей обрис будівля має і в наші дні.
Церква Спаса на Берестові на картині Івана Їжакевича, 1910-і рр.
Напередодні I світової війни старовинну церкву реставрували. Під началом академіка архітектури Петра Покришкіна було знято частину фортечних валів довкола, розкопано давні фундаменти, із стін домонгольського періоду збито тиньк й відкрито первісне мурування плінфою. З 1914 року служби тут не проводилася й храм фактично перетворився на будівлю-пам’ятник. В радянські часи, з 1932 року, його передали під опіку до Києво-Печерського заповідника, і до сьогодні в цих стінах діє музейна експозиція. Після досліджень 1970-х років за межами наявної споруди камінням викладено план втраченої частини XII століття.
Декор XII ст. церкви Спаса на Берестові
Завдяки останнім відновлювальним роботам 2017–2019 років церкву Спаса на Берестові доведено до вельми задовільного стану, її начиння турботливо реставровано й консервовано, а також навколишню територію облаштовано за сучасним дизайном й із застосуванням заходів інклюзії. На жаль на холодну пору року двері храму зачинені, оскільки перебування в ньому навіть невеликої кількості відвідувачів може бути вкрай несприятливим для збереження безцінного монументального живопису ХІІ–ХVІІ століть.
Панорама території церква Спаса на Берестові після реконструкції 2019 р.
Проте, лише тільки ознайомлення із зовнішньою стороною, екстер’єром, цієї споруди є напрочуд пізнавальним. Без будь-чиїх коментарів її стіни оповідають якнайкраще і про потужні прийоми зодчих Давньої Русі, і про готично-ренесансні нюанси привнесені Петром Могилою, і про композиційні зміни епохи українського бароко, і про класицизм Меленського на додачу. Іншої такої пам’ятки, ані в Києві, ані в усій Україні, мабуть, не знайти.
