Стародавній київський храм, що протягом восьми сотень років свого існування пережив незлічену кількість перевтілень. Поставши первісно у вигляді невеликого давньоруського собору, він у певний момент виявився майже цілковито знищеним, й лише завдяки старанням українських святих отців і козацької старшини був повернений до життя, набувши тоді елегантного барокового образу. Проте, ані мистецька, ані історична цінність не зупинила радянський режим від остаточного знищення цієї дивовижної пам’ятки.
Руйнація Трьохсвятительської церкви, вигляд апсиди, Київ, світлина 1935 р.
Церкву Святого Василія на Великому Ярославовому дворі було зведено 1183 року, за правління останнього значного лідера Київської Русі, князя Святослава Всеволодовича. На її освяченні, згідно згадки у літописі, були присутні київський митрополит Никифор, архімандрит лаври Василій, а також Никифор, єпископ Юр’ївський. Імовірно, храм виконував тоді роль палацового, тобто стояв при княжих палатах, або, за іншою версією, доповнив забудову започаткованого на цьому місці нового монастиря. Він був типовим взірцем києво-чернігівської школи зодчества: чотиристовпним, тринавовим і однобанним. Мав три апсиди й фасади, розчленовані романськими напівколонами і прикрашені викладеними з цегли хрестами.
Церква Святого Василія Великого станом на XII ст., реконструкція Ю. Асєєва
За монгольської навали церква вціліла, а потім ще й пережила численні набіги на Київ кримських татар. На початку XVII століття за підтримки польського воєводи нею заволоділи уніати, і лише 1633 року, зусиллями митрополита Петра Могили, її вдалося повернути православній громаді. Храм було передано на утримання ігуменові Братського монастиря, Софронію Почаському. Саме в цей період в документах церква на Старокиївській горі починає фігурувати також під назвою Трьохсвятительської, тобто присвяченої трьом найголовнішим вчителям вселенської патріархії: святим Василію Великому, Григорію Богослову та Іоану Золотоустому.
Трьохсвятительська церква, Київ, акварель Федора Солнцева, 1843 р.
Вважається, що 1658 року, під час чергової спроби Данили Виговського, брата гетьмана Івана, із козаками відвоювати Київ у московських воєвод, при обстрілі Верхнього міста артилерією з гори Щекавиці старий храм Трьох Святителів було уражено. Внаслідок влучання ядра будівля зайнялася вогнем і невдовзі її баня і склепіння обвалилися. Відновлювати святиню московські урядники тоді не стали, а у напівзруйнованій споруді зробили собі хлібну комору.
План Трьохсвятительської церкви, Київ, 1834 р.
У 1688 році митрополит Гедеон (Святополк-Четвертинський) – що незадовго до того посів на київську кафедру за підтримки Москви і з порушенням основних церковних канонів – спробував домогтися від воєвод, аби йому дозволили залишки колишнього Василівського храму розібрати і використати цеглу для ремонту Софійського собору. Водночас руїною зацікавилася ігуменя сусіднього жіночого Михайлівського монастиря, Агафія. Вона мала намір переробити старовинний храм на головний собор своєї обителі. Однак, кінець-кінцем, жодному з цих планів не судилося здійснитися.
Руїни Трьохсвятительської церкви, план Києва полковника Ушакова, 1695 р.
Відбудову Трьохсвятительської церкви 1693 року розпочав черговий київський митрополит, знаний покровитель культури й соратник гетьмана Мазепи, Варлаам (Ясинський). Роботи затяглися на півтора десятиліття й добігли кінця, лише коли ктиторство над храмом 1706 року взяв на себе генеральний суддя Війська Запорозького, Василь Кочубей. Власне, оновлену церкву зображено на присвяченому меценатові панегірику, що його 1707 року створив видатний український гравер Іван Мигура.
Трьохсвятительська церква, за Панегіриком Василю Кочубею, фрагмент гравюри Івана Мигури, 1707 р.
Так, від початку XVIII століття храм Трьох Святителів набуває ключових рис, притаманних козацькому, українському бароко. Із заходу до основного попереднього об’єму було додано п’ятигранний бабинець. Над усіма трьома частинами церкви піднилися нові склепіння, а над ними – двозаломні грушоподібні бані на високих підбанниках. Від давньоруської будови зберіглися: стіни апсиди, два східних стовпи, півколони з південного і західного боків та деякі пірофілітові карнизи. Ззовні стіни будови були тиньковані і побілені.
Трьохсвятительська церква, Київ, світлина початку XX ст.
Митрополит Варлаам при Трьохсвятительській церкві заснував скит для старих і хворих ченців, що проіснував до секуляризації – тобто ліквідації монастиря – проведеної у 1775 році за ініціативи російської імператриці Єкатєріни II.
Трьохсвятительська церква, Київ, світлина початку XX ст.
Впродовж передуючого тому десятиліття храм зазнав ще однієї реконструкції, проведеної коштом козаків-запорожців. Тоді було прибрано бані над бабинцем і вівтарем. Натомість західний і східний фасади завершили хвилястими криволінійними фронтонами. З південного боку храму прибудували невеликий одноярусний вівтар – в ім’я Спасу Нерукотворного. Тоді ж інтер’єр церкви прикрасив розкішний, різьблений з вишневого дерева, іконостас у дусі рококо.
Фронтон Трьохсвятительської церкви, Київ, світлина експедиції С. Таранушенка, початок XX ст.
Від 1786 року давній храм на дніпровській кручі став парафіяльним. До нього, зокрема, приписали громаду розібраної в той час дерев’яної Покровської церкви, що розташовувалася до того неподалік Михайлівського Золотоверхого собору, де нині починається сквер у Володимирському проїзді.
Зйомки фільму «Людина з кінопапаратом», Трьохсвятительська церква на задньому плані, Київ, світлина 1929 р.
До святкування дев’ятисотої річниці Хрещення Русі, 1888 року, стародавню Трьохсвятительську церкву вчергове відремонтували й повернули їй початкову назву – Василівської. Також впродовж наступної декади поряд було поставлено будинок Другого жіночого духовного училища і, 1904 року, окрему дзвіницю. Згідно проекту архітектора Володимира Ніколаєва вежа мала три яруси й оформлена була у характерному псевдоросійському стилі.
Будівля Другого жіночого училища і дзвіниця Трьохсвятительської церкви, листівка початку XX ст.
На початку XX століття неподалік церковного подвір’я, на схилі Михайлівської (званої нині Володимирською) гори почав діяти еклектичний підйомник – знаменитий київський фунікулер. Завдяки популярності цієї атракції стародавній храм фіксовано на чисельних світлинах і листівках тих років. Вишукана барокова баня проглядається в панорамі, понад верхньою станцією фунікулеру.
Трьохсвятительська церква в панорамі міста, Київ, світлина початку XX ст.
Із встановленням в Києві більшовицького режиму Трьохсвятительський храм попервах був переданий обновленській, так званій синодальній, громаді, а згодом кінцево закритий. 1929 року розібрали його дзвіницю. А коли п’ятиліткою пізніше за сталінської волі було вирішено перенести столицю Української Соціялістичної Радянської Республіки з Харкова до Києва, настала година руйнації і самої безцінної пам’ятки.
Руйнування Трьохсвятительської церкви, світлина 1935 р.
Місце, де стояла перлина вітчизняного бароко і давньої Русі, радянськими управлінцями після 1934 року відводилося під розташування нового урядового центру. Невдовзі тут виросла циклопічна будівля Раднаркому УРСР (в якій, щоправда, після відкриття у 1939 році розмістився Центральний Комітет Комуністичної Партії України). Нині тут розташовується Міністерство Закордонних Справ України.
Будівля МЗС України, зведена 1935 – 1939 рр. поряд із місцем, де стояла Трьохсвятительська церква, Київ
Втім, ділянка, на якій знаходилася безпосередньо Трьохсвятительська церква досі лишається вільною від забудови. Це дозволяє археологам досліджувати оригінальні фундаменти і дає надію на їхню подальшу музеєфікацію.
Головний портал Трьохсвятительської церкви, світлина часів її руйнування, 1935 р.
