Це був один із найменш типових храмів України XVIII століття, архітектура якого поєднувала риси європейського й українського бароко, а також засвідчувала тенденцію переходу до класицизму. Він став перлиною давньої козацької обителі на Чернігівщині, однак попри абсолютну свою унікальність у 1930-х роках разом з усіма іншими місцевими храмами був безжально знищений більшовиками.
Миколаївський собор Рихлівського монастиря, гравюра середини XIX ст.
Собор постав на місці попередніх дерев’яних церков, які будувалися на високому пагорбі в Рихлях ще з кінця XVI століття. До слова, це найвища точка Чернігівської області, її висота сягає 212 метрів над рівнем моря.
Миколаївський собор Рихлівського монастиря, світлина кінця XIX ст.
Від 1742 Рихлівським монастирем почав опікуватися Федір Іванович Качановський. Свою славу він здобув, як співочий російського Придворного імператорського хору, один з найвідоміших басів свого часу. Навіть у віці шістдесяти років Качановський лишався затребуваним й виступав для цариці Єлізавєти Пєтровни. Він навіть отримав звання полковника й коли повернувся в Гетьманщину, то зміг придбати у власність декілька значних земельних ділянок. На одній з них він заснував хутір, який згодом став відомим, як маєток Качанівка.
Інтер’єр Миколаївського собору Рихлівського монастиря, світлина 1911 р.
У Рихлях Федір Іванович разом із бригадиром Петром Чижевським 1743 року спонсорував будівництво нових келій, огорожі, трапезної палати і кількох храмів. Однак, за десять років все це знищила велика пожежа. Тож, 1754 року щедрий ктитор мав виділити чималі кошти на облаштування наступної головної церкви монастиря – цього разу вже мурованої. Щоправда, із грошима він проблем не знав, оскільки був підтримуваний особисто російською імператрицею. Завершення великого будівництва Качановський не дочекався – він спочив того року, коли роботи лише розпочиналися.
Срібна дарохранильниця середини XVIII ст, гравюра середини XIX ст.
Миколаївський собор освятили 1760 року. Це був хрещатий, дев’ятидільний, п’ятиверхий, чотиристовпний храм, що за своєю композицією видавався схожим на собор Різдва Богородиці в Козельці, авторства Андрія Квасова й Івана Григоровича-Барського. Він був двоярусним й у основному об’ємі кубічним. До його центральної частини з чотирьох боків прилягали гранчасті екседри – півциліндри, перекриті четвертиною сфер. Завершувалися вони глухими сферичними банями з маківками. Найефектнішим елементом собору видавався параболічних обрисів центральний купол, що стояв на високому восьмигранному підбаннику. Зрештою, через складність і масштабність будівлі її нерідко приписували придворному зодчому Єлізавєти, Франческо Бартоломео Растреллі.
Миколаївський собор на малюнку-реконструкції К. Лопяло за матеріалами М. Цапенка
В часи єкатерининської секуляризації краса і, найімовірніше що, новизна центральної святині Рихлів врятувала весь монастир від ліквідації. Губернатор Лівобережної України Пьотр Румянцев-Задунайський після 1786 року писав у листі до несамовитої російської цариці, що Миколаївський собор – одна з найкращих на підконтрольних йому землях церков і «в цій порожній стороні великою окрасою завжди служитиме». Одначе, минуло якихось сто з гаком років й 1922 року радянські можновладці стару обитель закрили, а її братію разом із архімандритом Євгенієм вигнали. Наступного ж десятиліття величний храм почали остаточно руйнувати, а матеріали його стін пустили на будівництво сільської дороги.
